Розділ 8

Зрозумівши, що туалет їй більше непотрібний, Неш трохи піднялася і подивилася під себе. Просто так з цікавості. Абсолютно нічого. Запах теж був відсутній. «Чудово», – рука дівчина машинально потяглася за туалетним папером, та схопила порожнечу. Вона почекала поки зникне червона перегородка. Тепер, відвідавши туалет можливих прибульців, вона схильна була вважати, що їх дійсно викрали зоряні мандрівники. Туалет справив на дівчину незабутнє враження. І все ж глибоко в душі ще залишилися сумніви. «Немає прибульців, ну немає!» – кричав її внутрішній голос. І Неш, повторюючи це, сказала вголос:

– Немає.

– Чого немає? – Кейн чув усе. І не тільки тому, що увесь час був поряд. Він спеціально дослухався до звуків, які чулися з– за перегородки. Так, про всяк випадок. Неш усміхнулася йому.

– Не зважай, то я так.

Кейн розуміючи мугикнув.

– Воно? – помовчавши, запитав він, намагаючись щаглянути їй за спину.

– Так, ти не помилився, – Неш, щоб не заважати, відійшла убік, – схоже це справді корабель прибульців, та чому не видно їх самих? Я б хотіла зустрітися з ними.

В погляді Кейна пройманула підозра.

«Сумнівно, щоб на таку різку зміну думки подіяло перебування в туалеті».

Неш помітила, що він її не вірив.

– Кейне, не примушуй мене брехати тобі. Я намагаюся, але все це занадто дико. Я ще ніколи не потрапляла у подібну ситуацію, та й ти також. Сам поміркуй....Прибульці...Яка перша асоціація....правильно, – дурниці! І я так думаю. Але, зважаючи на все це, що ми бачимо довкола... не знаю...Надіюсь, ти мене розумієш? – з надією у голосі запитала вона.

Кейн не був впевнений, що саме він має розуміти, але про всяк випадок, згідливо кивнув головою. Неш замислилася. Щось її не покоіло. Можливо, вона починала пригадувати події вчорашнього вечора, і вона дійсно пригадала, тому що наступної миті на обличчі дівчини з'явився вираз здивування, котре важко було передати словами.

– О, чорт! – сказала Неш, дивлячись кудись поза Кейна.– Неймовірно, та я пригадала, як спала. Вчора ми зустріли якогось блондина, і він привів нас сюди. Потім дав нам ліжко, а сам пішов. Так, пішов.

Кейн уважно, не перебиваючи, слухав її і не розумів одного, з якого дива Неш, як і раніше, бачить у прибульцеві людину. Йому особисто він зовсім не здавався схожим на людину. Скоріше навпаки: був кимось повністю протилежним.

– Я радий за тебе, – все ж сказав Кейн.

Він розумів, що Неш хитрує з ним. Ні в що вона не вірить, просто дурить йому голову. Навіщо? Можливо, щоб догодити, але сумнівно.

– Підійди до мене, – зміненим голосом попрохав хлопець.

Неш стояла перед ним, і щоб виконати його прохання, їй потрібно було зробити один крок. Кейн обійняв дівчину за плечі, пригорнув до грудей, потім почав цілувати її обличчя, губи. Неш не рухалася. І тільки ледь нечутне тремтіння пробігало по її молодому тілу від спогадів про ті гарячі ночі, котрі вони провели разом. Кейн не бачив обличчя дівчини, але гадав, що знає її думки. Тому тихо сказав:

– Я перевірив, дверей немає, вікон також, – він знову їі поцілував.

Неш не ворухнулася, ніби й нічого не чула. Тільки її карі очі трохи розширилися. Так, вона шукала двері. Шукала, бо вони не намагалися їх знайти. Чомусь одразу вирішили, що їх немає.

«Кейн вирішив, а я – ні. Двері необхідно знайти, бо вони ж не крізь стіну прийшли сюди. А Кейн бреше, – знову подумала вона, – нічого він не перевіряв, бо хропів усю ніч. Але навіщо йому брехати. Невже так сподобалося тут?»

– Нічого я не шукаю, – проказала вона, ховаючи свої очі, що по– зрадницькому забігали. Нічого я не шукаю, – повтррила вона, – просто дивлюся, – і жартома додала: – Треба ж мені щось робити в той час, коли ти мене цілуєш.

– Ти б могла цілувати мене.

– А я й цілую,– взявши його обличчя в свої долоні, Неш торкнулася губами його губ. – Мені подобається, коли ти мене цілуєш,– сказав Кейн. – Я знаю, – тихо відказала вона. …Вночі, а ніч наступила чомусь дуже швидко, по– крайній мірі на годиннику Кейна, він прокинувся від якогось незрозумілого, підозрілого шурхоту. Не розплющуючи очей, він прислухався. Шурхіт повторився. Хтось крався. Не до нього. Від нього.

Потім почулися легкі кроки і шурхіт одягу. «Неш! Я так і знав. Набрехала мені з три корзини. Цікаво, куди це вона налаштувалася?» – вдало імітуючи негучне хропіння, Кейн трохи розплющив очі. Неш стояла перед ним в кроці від ліжка. Лежачи на боці, Кейн бачив її стегна та живіт. Не дивлячись на нього, дівчина поправляла своє волосся. Коли Кейн надто голосно захропів, Неш завмерла з піднятими вгору руками. Щоб не злякати її, Кейн задихав рівніше.

Зупиняти Неш, він не мав наміру. Хотів дізнатися, що вона задумала. Вона була впертою. Навіть занадто. І йому було відомо, якщо Неш уві б’є собі що– небудь в голову, то не буде мати спокою, поки не досягне свого. Неш пішла до десятиметрового екрану. Підійшла, зупинилася. Деякий час непорушно дивилася. Потім нахилилася, вхопила обома руками поділ своєї вечірньої сукні. Кейн було погано видно, так поворухнутися він не наважився. Дівчина могла помітити. Та він почув звук тканини, що рвалася.

Так, він не помилився. Неш розірвала сукню з обох сторін аж до пояса. Він бачив її біліючі в напівтемряві круглі стегна. «На стриптиз не схоже. Вішатися теж, поки що ні на чому. Зачекаю ще,»– вирішив він. Кейн знову захропів. Неш вагалася. Потім, видно зібравшись з духом, різко замахнулася і зі всієї сили вдарила ногою по екрану. Це їй нічим не зарадило, та вона не розгубилася і вдарила знову. Удари вона наносила шпилькою туфлі. Екран продовжував передавати зображення.

Блакитний диск планети по середині, і яскраві цятки зірок довкола. Кейн розплющив очі. Скидалося на те, що Неш вирішила проломити екран, і, таким чином, вирватися з пастки, в яку вони потрапили. Він лежав, а вона все гамселила і гамселила по екрану. З кожним разом все менше зважаючи на те, що він може прокинутися. Їй було байдуже. Спочатку нічого не відбувалося, та згодом поверхня екрана почала тьмяніти, вгинатися. Зображення деформувалося. Бачачи близьку перемогу, Неш посилила натиск. Від напруження вона в томилася, з її горла з шумом виривалося дихання.