Галактичний Рейд

Розділ 2

Він опустив ногу на нагрітий за день асфальт. В одному дівчина мала рацію: ніч справді чудова, тиха, спокійна, сповнена незвичної для міського мешканця пахощами та звуками.

– Ти куди? – Кейн побачив, як Неш, дрібно постукуючи закаблуками, пішла на середину автостради. Потім (його губи самі розтягнулися у посмішці) зняла трусики і граційно, ніби позувала перед відеокамерою, присіла. По хвилі, злегка похитуючись, дівчина вернулася до машини. Кейн зачинив двері, завів двигун.

– Тебе могли побачити, – він вирішив знову пожартувати.

– Якби я не змішала шампанське з пивом... Біллі, це він мене вмовив...Побачити, а хто мене міг побачити? Ковбої усі вже сплять, індіанці? Сто років тому, можливо. Що це тобі стукнуло у голову?

– Зі супутника, – пояснив Кейн, – уявляєш, сфотографували і зараз, напевно, милуються твоє симпатичною сідничкою.

Вирішивши, що він це серйозно, Неш на мить підняла своє красиве обличчя до всіяного зорями неба. Зорі...Вони завжди її притягували.

– Дурня. Немає там нікого. І потім, у мене сукня довга, – відказала вона, опускаючи голову і переводячи погляд на Кейна. В її карих очах зблиснули лукаві вогники:

– А якщо і сфотографували, то й що, подумаєш. Нехай порозважаються хлопчики. У них же там одні прилади. Здуріти можна від нудьги. Уявляю, який був фурор, коли наша астронавтка перейшла на російську станцію. Ведмеді, певно що, ревіли від захвату. На все життя подруга натрахалася!

– Неш, сідай вже. Твоїм фантазіям немає кінця.

– А що, – заперечила дівчина, продовжуючи стояти біля машини, – ніякі це не фантазії. Сам поміркуй, чим же їм ще було займатися, як не сексом в обмеженому, як вони кажуть, просторі. А він таки обмежений. Я б на їхньому місці тільки те і робила б, що займалася коханням. З тобою, зрозуміло, милий. Ну, годі вже, поїхали!

Та незважаючи на своє «Ну, годі вже», Неш в машину не сідала і продовжувала тупцювати на місці. Схоже щось привернуло її увагу.
Кейн втомлено потер долонею очі. Чорт, коли ж нарешті вони доберуться додому? Він хотів вже було виказати їй свою думку і навіть взяв дівчину за руку, але не встиг нічого сказати. Висмикнувши руку, Неш голосом, сповненим прямо–таки якимось ідіотським здивуванням, сказала:

– О, Господи, Кейне, ти тільки подивися. Що це? Новий дорожній знак? Здається, хвилину тому його тут не було? Чи, може, я настільки неуважна, що не помітила?

Намагаючись не дратуватися, Кейн знову заглушив двигуна, відчинив двері, вийшов з машини.

– Де? – запитав він, припалюючи нову сигарету.

– Що означає «де»? – Неш чомусь розсердилася. – Край дороги, зрозуміло. Як і всі дорожні знаки. Де ж йому ще бути, у повітрі висіти? І світиться. Чому він так світиться?

Кейн подивився. Те, що він побачив, перевершило усі його сподівання. Власне кажучи, він і не сподівався нічого такого побачити... Сигарета, яку він щойно прикурив, впала на спекотний асфальт. Викинув він її, чи вона впала сама, Кейн не пам'ятав. Він стояв і дивився. Неш щось без упину торохтіла, сипала дотепами, мовляв, це Диснейленд вирішив прикрасити узбіччя доріг своїми іграшками, щоб ті вночі виглядали більш привітними та веселими. Потім вона запропонувала підійти до цього незвичайного грального автомата, – він вже чомусь не здавався Неш дорожнім знаком, – вкинути монетку, смикнути руківку, якщо вони її знайдуть, подивитися, що буде. А раптом випаде який–небудь приз?

Стиха посміхаючись, в передчутті несподіваної розваги, дівчина підібрала свою вечірню сукню і зробила спробу перескочити через неглибоку канаву, що відділяла узбіччя від шосе. Можливо, вона б зробила це, якби не застерігаючий окрик Кейна.

Алкогольні пари потроху розвіювалися у нього в голові, і він почав дивитися на речі більш–менш тверезими очима. За двадцять метрів від них, поряд з засохлим деревом, до того ж дивно покрученим, так ніби його спочатку намочили, а потім пропустили крізь сушарку, – знаходився прямокутний предмет, заввишки ста сімдесяти сантиметрів. «Він такий же гральний автомат чи дорожній знак, як я чайник чи холодильник, – подумав Кейн, – та чому я сказав «він»? Випадково чи це справді «він». «Він» означає не мертву каменюку, а живу істоту. А якщо це істота, то за логікою...»

Тут Кейн заборонив собі думати, злякавшись висновків, яких йому не хотілося робити. Він стояв і дивився. Дивився так пильно, що в очах з'явилася різь. Повагавшись, хлопець зупинився на тій думці, що перед ним все–таки істота. Він це відчував. Як? Невідомо. Спереду, – а істота скидалася на прямокутну залізобетонну плиту завтовшки сорок сантиметрів, – гладка поверхня освітлювалася глибоким, жовтим світлом.

І на цьому фоні, кольору повного місяця, ніби розводи на воді, безперервно рухалися якісь коричнево–чорні, а часом червоні та багряні, нерівні плями, лінії, розводи. Зливаючись і наповзаючи одне на одне, вони створювали дивні за кольором та формою вузли системи. Знаходячись деякий час без дії, вузли оживали, розпадалися, і по тілу істоти знову розлазилися смуги та плями. І так без кінця.

Верхня частина тулуба була дещо вужчою, і при сильному сп'янінні в темну ніч могла–таки видатися за голову якогось темношкірого. Таки дрібниць, – без яких не могла обійтися жодна людина, як очі, ніс, рот, не було взагалі. Тільки коричнево–чорні вузли, сплетені поміж собою, ніби щупальця спрута. І м'яке жовте світло, котре здавалося випромінювалося із середини істоти.

Рука Кейна несвідомо смикнулася. Погляд ковзнув по тілу істоти, зупинився на тому місці, де зазвичай бувають ноги. Їх там не було. Суцільна, монолітна брила була міцно вмонтована в прямокутний майданчик завдовжки десять і завширшки шість метрів. Зелена, сяюча смуга облямiвки окреслювала його краї з усіх сторін. Як і істота, майданчик також світився жовтим. Місцями яскраво–жовтим, і в тому місці, де майданчик торкався ґрунту, він випромінював тьмяне, блакитно–біле світло.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше