12

Переговорили велися дуже не вдало. Від самого першого слова було видно, що Антіан не сильно настроєний на мир. Але чому саме? Що підштовхнуло його на такий крок? Хіба йому мало того, що має у своїх володіннях? Чи може хоче мати більше золота? Або земель? Або ж чогось іще!

Завжди про все можна домовитися. Все можна обговорити. І вирішити мирним шляхом. Він, Сквалор, пам’ятає Антіана розумним хлопцем. Для чого їм зараз ця не потрібна війна? Він може схилити Фріцека до союзу. І від цього усі будуть лише у виграші.

Але Антіан не поспішав. Він не надто сприймав такі доводи. І більше говорив про силу свого війська аніж про мир. Він розповідав про гродорів, котрі примкнули до нього. І похвалився прирученими драко. А ще згадав про стражника, котрий здатний розносити цілі укріплені стіни силою свого персня.

– Він один вартує тисячі! – сказав Антіан. – Ось справжня сила! А що там ваш король. Він мені віддасть корону і тоді ми заключимо мир. Я оселюся у Ктіфорі. А він зможе спокійно доживати собі віку. Десь там, в подалі від трону.

Від таких слів навіть у Сквалора шубу завернуло. Він хоч і обома руками був за мир. Але розумів, що одними балачками нічого не доб’ється. І нічого тут він не зможе вдіяти. Крім того, на дворі справді були приручені драко. А їхній пронизливий крик різав усім вуха.

– Що передати моєму королю? – спитав посланець. – Чи є ще можливість для наступних перемовин?

– Передай тому старому дурневі аби вислав корону. І хай забирається геть зі столиці до мого приходу. Я прийму посла. Лише з короною! Або головою старого.

Це була однозначна відповідь. Більше послам тут було робити нічого. Треба було забиратися геть. Тож вони поспішили до своїх коней.

– Він щось задумав? – спитав Монтан.

– Ні. Якраз і нічого. Вони налякані. І це добре. Так легше буде справитися. Цим ми вселимо у них страху! – тим швидше вони розбіжаться. А для цього нам треба…

– Центера! – вигукнув Лекон. – А краще кількох.

– Ну ну! – усміхнулися інші. – Гарно, якщо це жарт.

– Ні. Адже і драко ще до не давно були не приручені. А зараз – он яке враження на послів справили.

І в його словах крилася якась холодна, їдка правда. Ну а що. Якщо вдасться. То чому ні. Одне лише питання – як це зробити?

– Ну ти придумав – тобі і виконувати! – усміхнувся в густу чорну бороду Антіан.

– Я піду з ним! – озвався Монтан.

– Іди. Побачимо, які з вас з ловці центерів.