26

Тільки в Глеасі друзі змогли поглянути на свої втрати. Корона їм дорого обійшлася. Крім Чарсло, Сарло і Глуста вони ще не дорахувалися кількох з гномів. Пропала також і Кретоноя. Але це було не найгіршим із усього.

Скоро вони дізналися, що Малош відправив своїх людей на пошуки злодії. Тож можливо, що скоро їх вислідять. Але це було не страшним. Гіршим було те, що хорами під керівництвом Теовольфа перейшли Дикі гори і ввійшли в долину Фрінден. І таким чином вони скоро будуть біля Вентеройса. Там до них приєднається Віквілін. І вони рушать на Ортеан. Можливо навіть на Семицарство.

– Новини що раз то все не приємніші – сказав Дербер – І доки ви ганяли за короною, я отримав їх цілу порцію. Землі Кардосу від учора належать Сантарісу. Так, Храст Малош перейшов на його бік. Далі, лишилося лише Кумра і Авлініон. Але ці обидва королівства повністю відрізані від нас. Тому, що там коїться важко сказати.

Тепер з гарних новин. Брандомір на нашому боці. Деякі графи з Вентейросу і Ортеану втікають зі своїми загонами в степи фасуреїв. Там їх треба якось об’єднати. Гномолундія також буде нашим союзником. В Глеасі вже зібралися всі глави кланів. Також мають прибути ельфи. Галас і всі принци обіцяли допомогу. Матас дуже попрацював. Це буде грандіозна битва.

От тільки Антіан цьому був зовсім не радий. Він боявся такого розвитку подій. Не просто боявся – він усвідомлював собі весь біль, страх, розпач, втрати. Все заради чого? Заради хворих амбіцій людини, котра хоче відчути себе безсмертним? Заради примарної сили чарів? Заради мнимого безсмертя? Заради чого?

Однак, відповіді він не мав. Бо її не було. Ну як не було. Була. Але її він знати не хотів. Бо вона була жахлива. Жахлива в своїй ідеї, в своїй правді, в своєму масштабі. Антіан боявся цієї відповіді. Боявся масштабів цієї пожежі. Пожежі, котра здатна знищити все живе. Але як бути далі не знав. Іншого виходу, окрім того як перемогти фізично ворога, ніхто не знав.