Розділ 9

«Всі ці жахливі події дуже збуджують дитячу психіку, - думав він, сидячи на підводі посеред ринку і готуючись торгувати. - Але зранку мала встала, ніби нічого й не було!»

– Здарова, мужик! - до Гриця підкрався безпризорник.

– Вадя?.. Треба вітатися: «Дай, Боже, щастя!»

– Бога німá! - відповів малий, вилазячи до Гриця на підводу.

– А якщо є?

Питання заскочило малого, він не готовий був відповісти, тому, наслідуючи дорослого, невпопад взявся руки в боки і, постукуючи ногою об дощану підлогу фіри, пожурив Гриця:

– Дєрєвня ти, дєрєвня!..

Гриця розсмішила поведінка дитини.

– Чого іржеш?.. Гєоргічь тебе вже чекає!.. - Вадя стишив тон. - Скажу по сєкрєту: тобі, кажись, кронти!

– Шо-шо?

– Іді, там узнаєш!

– Сердиться Володимир Георгійович на мене? - Гриць взявся прибирати на возі, складати вагу.

– Не знаю. Йди, я посторожу.

Раптом десь поруч пролунали постріли! У відповідь застрочив автомат! Здійнялась стрілянина! Постріли одні за одними лунали довкола, то одиночні, то чергою. Люди зойкали, кричали, ховались під вози. Гриць також зіскочив з підводи і присів за нею. Вадя присів поруч.

Пролунав постріл, у відповідь черга! Ще постріл, другий, третій. Черга з автомата.

– Бандьору, мабуть, ловлять, - прошепотів Вадя.

– Або бандьори когось ловлять, - відповів Гриць.

Малий підозріло примружився:

– Ти за ніх, ілі за нас?

– Звичайно, за нас!

Нараз постріли припинились. Гриць обережно визирнув з-за воза, намагаючись зрозуміти, що відбувається: здалеку шестеро солдат, серед них Ілля, півколом насувались на його підводу.

Гриць миттєво відсахнувся і сів на бруківку спиною до колеса. Ганс стривожено тупав ногами, мотав гривою. Колесо під спиною у Гриця рухалось взад-вперед, як живе.

Вадя також вирішив визирнути.

– Сиди!

– Я хачю увідєть!.. побачити!

– Сядь, бо кулю зловиш! - Гриць смикнув малого за руку.

Раптом з протилежного боку, просто над їх головами в солдат полетіла граната.

– Граната! Лажись! - почулося зі сторони енкаведистів.

– Ета голос Іллі! - пошепотів Вадя.

Враз пролунав вибух! Хтось завив від болю, додалися ще крики. За мить все сповнилось галасом.

– Іллю убілі! - закричав хтось і знову пролунали постріли.

Вадя перелякано подивився на Гриця:

– Слихал?

– Іллю вбили…

– Бля!.. Как же я без Ільї? - малий схопився на ноги і побіг.

Гриць визирнув з-за підводи: на ринку був суцільний гармидер і хаос! Солдати намагались зловити хлопця, котрий тікав поміж возами, відстрілюючись з пістолета. Солдати у відповідь посипали навздогін автоматними чергами, трощачи глиняні збанки, прошиваючи мішки з продуктами. З жахливим іржанням і храпом на бруківку упав чийсь поранений кінь. Утікач тим часом зник за рогом будинку.

***

Майор у спідній сорочці сидів на лаві в тіні альтанки. Гриця запровадили і посадили навпроти на табурет під неприродно палючим, як для травня, сонцем. Далеко позаду, під парканом, рядами лежали трупи повстанців

– Ти чьо, с-с-сука, шуткі рєшил са мной шутіть? - поволі промовив майор. Це прозвучало набагато агресивніше, ніж коли б він просто закричав. - Ти у мєня щяс експонатом етай виставкі станєш! - він показав рукою на мертві тіла.

– Я нікого більше не знаю… - якомога переконливіше відповів Гриць

– Ти мнє пріносіш імєна, каториє ми і бєз тєбя знаєм! А тєм врємєнєм для бандітов прадукти в дєрєвнє сабірают!.. Кто сабіраєт, кто дайот?.. Малчіш?..

– До мене ніколи не приходили за продуктами… я не знаю хто збирає.

Майор нахилився вперед, ніби задля секрету.

– Щяс с табой Валєра разбєрьотса і ти всьо вспомніш! - тихо промовив він, озирнувся до солдата, котрий стояв біля задніх дверей садиби і крикнув. - Малчанова ка мнє!

Солдат козирнув і побіг в дім.

– Я довідався кого визволили бандерíвці, - поспішно сказав Гриць.

– Каво? - з презирством відповів майор.

– Надрайонного провідника Вівчара. Він був у вас в руках.

Майор відкинувся на спинку лави і уважно подивився на Гриця.

– Нєт такова правідніка, - трохи спокійніше промовив він. - Ета ми запустілі дезу, тєбя правєрялі – данєсьош, ілі нєт…

З будинку пружинистою ходою вийшов капітан і попрямував до альтанки.

– Сєводня ночью бандіти павєсілі нашева чєлавєка, - притишено сказав майор. - Тєпєрь в дєрєвнє ти – єдінствєнний секретний сотруднік.

Підійшов капітан і, широко всміхаючись, сказав:

– Владімір Гєоргієвіч, атлічниє новасті – наши схватілі біндєравца.

– Я чув, що Ілля загинув… - додав Гриць.

Майор і капітан переглянулись.

– Кагда? - повільно підвівся майор.

– Та ось щойно, на ринку. Був вибух і солдати кричали, що Ілля загинув.

Майор знову почав навісніти.

– Ета правда?.. - тепер він повільно обернувся до капітана. - Пачєму нє далажилі?

– Вінават, таваріщ майор, мнє нє саабщілі. Впєрвиє слишу, што Ілля пагіб, - капітан виструнчився. - Вазможна, нє хатєлі сразу расстраівать, сначала харошую новасть… Всє уже єдут сюда.

Майор завмер на якусь мить, обдумуючи ситуацію. Його погляд зупинився на Грицеві:

– Іді дамой! Ета наш паслєдній с табой мірний разгавор. Нє прінєсьош нічєво – ми с табой расчітаємся, - потім обернувся до капітана. - Кагда ані будут?

– С мінути на мінуту.

– Аткриваю! - прокричав вартовий при воротях і відчинив обидві половинки. На подвір’я заїхав «чорний воронок».

– Вот і ані, - сказав капітан.

Гриць піднявся з табуретки і рушив до воріт, нишком шукаючи поглядом тіло свого брата. Йому назустріч, з автомобіля, солдати вивели зв’язаного і закривавленого повстанця. Позаду нього йшов заплаканий Вадя, –час від часу він розганявся і з ревом щосили бив кулаками затриманого.

Капітан крок в крок йшов за Грицем. Раптом він торкнув його за плече і спинив конвой.