Розділ 5

Чотири постаті на фоні нічного неба обережно рухались полем у напрямі лісу. Попереду йшов Музика.

Раптом Музика зупинивсь і махнув рукою, подаючи знак спинитися.

Легенький вітерець торкався Грицевого обличчя, мов би заспокоюючи і приводячи до тями після тривалого стресу, пережитого на Великдень.

– Хтось є, - прислухаючись, мовив Музика.

Усі миттю лягли на землю.

Від лісу повільно йшли двоє хлопчаків – один вищий, другий нижчий.

Музика підвівся і попрямував до них.

– Слава Україні, - тихо сказав він.

– Героям слава! - відповіли вони.

– Ви чого по ночах розгулюєте? - роззираючись довкола, запитав Музика.

– Та ми ж той-во…

– Хліб і молоко носили.

– Там ще свячене люди передали.

Музика помітив, що діти з порожніми руками.

– А в чому ж носили? - спитав він.

– В тайстрах! - радісно повідомив менший.

– Тихо, не шуми!.. - старший смикнув його за руку. - То з нами ще хлопці були.

– Вони з того боку села, - малий показав рукою. - Вже пішли…

Музика поклав одному і другому хлопчикові руки на плечі.

– Дякую, хлопці, за харчі. Чужих не бачили?

Очі дітей уважно розглядали його автомат.

– Все спокійно, - діловито сказав старший.

– Файно, будьте обережні, щасливої дороги! - сказав Музика.

– А як вас звати? - менший хлопчик наважився торкнутися до зброї.

– Цить! Того не можна питати! - старший знову смикнув його за руку.

– Друг Музика мене зовуть, - всміхнувся повстанець.

– А ви вмієте на скрипці? - меншому кортіло поговорити з повстанцем, бо про них в селі уже легенди ходили, складались пісні.

– Чого ти?.. А конспірація?.. - старшому теж хотілось поспілкуватися з героєм, але він мусів показувати приклад.

– Конспірація понад усе!.. - Музика тихо засміявся. - Але вам скажу: я вмію на мешінґвері! І на ребрах москалів! Все, йдіть додому! І дякую за продукти!

Діти слухняно кивнули у відповідь і рушили.

– Як будете знову збірку робити – кажіть людям, що хлопці дуже-дуже дякували!

– Ага…

– Скажемо.

Дві дитячі постаті, тримаючись за руки, пішли полем в напрямі села.

Троє дорослих підвелися і рушили до лісу.

В лісі було дуже темно, повстанці рухалися майже навпомацки один за одним, крок в крок, Музика – попереду, за ним Гриць, далі Євген і Скиба. Чимраз виразніше ставало чути шум потоку. За якийсь час між верхів’ями дерев крізь хмари пробилось розсіяне світло місяця і чоловіки побачили перед собою глибокий яр, на дні якого шуміла й поблискувала гірська річечка.

Музика обернувсь до Гриця:

– Перейдеш по балці, чи підемо низом?

– Верхи. Перейду, - впевнено відповів Гриць.

Вони підійшли до перекинутого через прірву дерева.

– То ти в Дивізії був? - запитав Музика.

– Що?.. - Гриць не зрозумів запитання, а потім з досадою відповів: - Вже Стефка розпатякала?..

Музика тихо засміявся і швидко перебіг по перекинутому дереву. За ним повільно, розставивши руки для рівноваги пройшов Гриць, далі Євген і Скиба, – видно було, що вони тут не раз переходили.

Почувся крик сови.

– Знаєш чому мене Музикою назвали?.. - сказав повстанець до Гриця, - А ось чому.

Музика приклав долоні до уст і тричі крикнув совою.

З хащів з’явилась людська постать, в руках тьмяно зблисла зброя. Музика підійшов до чатового, вони тихо перемовились, тоді той чоловік обернувсь і пішов вперед, всі решта рушили за ним.

***

Це була звичайна хата з кругляка, однак знаходилась вона під землею. Криївка. Тут було кілька кімнат, в одних попід стіною стояли двоярусні ліжка, в інших стіл, стільці.

В одній з таких кімнат при світлі гасової лампи за столом навпроти Гриця сидів Ярко, – юнак, котрого вони бачили дорогою до церкви. Він не був поранений і поводив себе, як командир, хоч був набагато молодшим за Євгена. Євген сидів поруч нього.

Напружена мовчанка зависла в повітрі після того, що розповів Гриць.

За якусь мить Ярко відкинувся на спинку стільця, зціпивши зуби і стиснувши кулаки. Євген навпаки підсунувся до столу.

– Підписати з ворогом співпрацю – це злочин, - ледве стримуючись, промовив Ярко.

– Але важливо, що ви добровільно зізналися в цьому, вас ніхто не змушував, - Євген говорив ніби до Гриця, але обернувшись до Ярка.

– Знаєш, що ми з сексотами робимо?

Гриць відчужено кивнув головою.

– Задумав себе перестрахувати, щоб, коли ми довідаємося, мати виправдання? - Ярко намагався опанувати порив люті. - Бо ми б усе одно довідалися!

– Я не зрадник, я не шукаю виправдань, - Гриць говорив м’яко. - Мене змусили підписати, інакше – смерть. Смерть усім, всій моїй родині. Живим до Сибіру доїхати – малий шанс… у вагонах для худоби, у тріскучі морози… Якщо дасте мені вирок, то так тому й бути, не боюсь смерті. Я дбаю про своїх, про дітей… Я не ворог, я не проти УПА.

Ярко переглянувся з Євгеном.

– Я тобі не заздрю, - сказав Ярко, він трохи опанував перший порив люті. - Ти між двох вогнів: як не ми, то вони з тобою поквитаються.

Гриць процитував псалом:

– «Надія моя в Бозі, Він заступник і оборонець мій, що зробить мені чоловік?»

– Ще раз повторіть, будь ласка, що вам сказала Калина, - Євген говорив спокійно і по-діловому.

– Та… пісню про черемшину: «Рости, рости черемшино, широко ся розростай. Тут. Передай».

Євген поглянув на Ярка і спитав:

– Заспіваєш?

– «Рости, рости черемшино, - тихо затягнув він. -

Широко ся розростай,

Ти молода дівчинонько,

Про кохання забувай…»

– Це вона про свого чоловіка?.. - Євген вивчав Гриця, - Проспівала, чи промовила?

– Промовила, - відповів Гриць.

– Чи не про чоловіка? - перепитав Ярко, він після співу став трохи спокійнішим.