Ми одні у світі

1. Росс

Я прокинувся від дзвінка будильника і протер очі після чого піднявся з ліжка і підняв жалюзі за якими мене зустріли промені сонця.

Відкривши шафу для одягу я почав вдягатись. Зробивши це я пішов будити батьків які видно задрімали.

-Мамо, тату вставайте, -проголосив я підходячи до їх спальні.

Дійшовши до їх кімнати я побачив тільки застелене ліжко.

-І куди вони ділись?, -задав я в голос це питання.

-Дивно якось, -задумався я, але вирішив. що вони просто прокинулись куди раніше і вже на роботах.

Я швидко зробив собі чаю та бутерброд і сівши за стіл почав трапезу.

Далі почистивши зуби і вмившись я одягнув портфель і попрямував до школи.

Перед цим я ще вирішив перевірити чи на місті машина батька.

-Що за? Машина тут? Дивина та й тільки. Ні тут точно щось не так.

Я узяв телефон з своєї барасетки яку завжди беру з собою при любому виході з дому і спробував подзвонити батькам. Ніхто не узяв трубки.

Я тоді мовчки про себе подумав, що просто телефони зараз не біля них і тому вони не можуть узяти трубки.

-Добре вже час йти у школу, -сказав собі я і пішов.

Поки я йшов до школи, то не побачив нікого з людей, що було для мене дуже дивно.

Я вирішив зайти в магазин купити води, бо забув набрати вдома і, що ви думаєте? Там теж нікого не було.

Я пішов до полиць магазину і узявши півлітрову бутилку спрайта сам став на касу і вирішив сам спробувати пробити товар. Це було не так важко і тому я пробивши товар і оплативши його з чистою совістю пішов вже до школи яка була в хвилині ходьби від магазину.

Підходячи до школи я надіявся зустріти хоч одну живу душу і зустрів.

Це був пес який часто тут гуляв і якого часто тут підгодовували.

Привітавшись з псом я зрозумів, що забув і свій ланч, бо перед школою я теж часто давав собіці шматок ковбаси.

В самій школі теж було порожньо як я спочатку подумав.

-Так за розкладом у нас українська мова і мені на у двадцять шостий кабінет.

Зайшовши в очікувано порожній кабінет я, як завжди, сів за першу парту і діставши з барасетки телефон та навушники почав слухати музику.

Слухаючи музику, я готувався до уроку і діставши усе потрібне я розслабився.

Через декілька хвилин вже мав бути урок, але так ніхто й не прийшов.

І в цей момент до мого плеча хтось доторкнувся.

2. Ніка

Прокинувшись від дзвінка будильнику я почала готуватися до виходу в школу.

Батьки так брат так і не повернулись і тому ще пару днів я одна в домі.

Застелишви ліжко я пішла у ванну кімнату. 

Прийнявши душ я висушила волосся і пішла вдягатися.

Відкривши холодильник, я дістала упаковку молока, а з тумби поблизу пакет вівсянки.

Поснідавши я швидко зробила собі перекус в школу у вигляді пари бутербродів і нарізаного яблучка.

Перевіривши чи я нічого не забула покласти у сумку я погодувала нашого кота і вирушила до школи.

-Дивно і чому так пусто?, -задала я собі питання вслух.

Не було нікого з людей. Не проїзджало ні одної машини і навіть автобус який мав бути вже на зупинці так і не прибув.

-Значіть я, напевно, сьогодні запізнюсь, -пробкуркотала я собі під ніс і пішла пішки до школи.

Поки я йшла, то задумалась про свого однокласника. Росс там напевно сумує до сих пір через недавлій випадок. Чи правильно я вчинила? Він ж досі має почуття до мене? Чи варто йому сказати. що я вже теж стала в нього закохуватись?

Але поки я про це думала, то я вже дійшла до вхідних дверей школи.

-Та, що за дивина? Чому навіть школа пуста? Скоро уроки і в цей час на коридорах багато народу, але не сьогодні.

Підійшовши до стенду з роскладом я подивилась який зараз урок і в якому кабінеті й рушила в потрібному напрямку.

Зайшовши до кабінету я побачила тільки Росса на першій парті який спиною до входу в кабінет.

-Привіт Россе, -сказала йому я, але не почула відповідь.

Я одразу зрозуміла, що він слухає музику в навушникаш і підійшовши до нього я поклала йому руку на плече.

З. Росс

-Ти чого лякаєш?!, -вскрикнув я побачивши Ніку.

-Ну вибач, що ти нічого не чуєш в наушниках, -відповіла вона з ноткою невдоволення.

-Добре забули. В мене до тебе питання.

-І яке?

-Ти бачила когось з людей окрім нас з тобою?, -задав я своє питання.

-На диво ні, -відповіла з ноткою паніки в голосі Ніка.

-Дивно. Все тут дивно. Як буцім всі вимерли.

-До речі вже ж має бути урок, -сказала мені Ніка.

-Видно ми одні у світі Нікіч, -відповів я їй з усмішкою на моєму личку.

-Якщо ми одні, то не значить, що ти можеш так спокійно розкидуватися словами, невдоволено пробуркотала та дівчина яку я вже довго кохаю і вже признався більше чим декілька місяців тому. хоч і невдало.

-Пробач Ніка.

-І ти пробач, що вскипіла.

-Тут я більше винен і я пропоную піти в магазин і узяти чогось враховуючи. що і там нікого немає.

-Ну... А ти не думав, що нам за це влетить?, -запитала в мене Ніка з переживанням в голосі.

-Хто? Нікого окрім нас тут немає Ніка, -відповів я з упевненістю.

-Ну як знаєш, але якщо ми вляпаємося...

-Ні в що ми не вляпаємося. Даю слово.

Ніка тільки мовчки кивнула.

Ми пішли в магазин і набрали купу смаколиків.

-Куди підемо далі?, -запитав я у Ніки.

-Ну можемо піти до мене. Я близько живу і можемо піти до мене, -відповіла мені Ніка з хвилюванням в голосі, але я не придав цьому великого значення.

-А може і йти не доведеться, -сказав я з цікавістю дивлячись на припарковану біля магазину машину.

-Що ти задумав?, -різко запитала Ніка.

Я не відповів, а просто спробував відкрити двері машини. І що ви думаєте? В мене вийшло і також в ній були ключі. 

Я закрив девері і почав заводити мотор. Так я вже вмію водити.