Заключення: Спадок Фрейда. Що взяти із собою у XXI століття?

Ми завершили нашу подорож. Ми спустилися на дно айсберга нашої психіки, познайомилися з трьома галасливими мешканцями нашої внутрішньої квартири, приміряли невидимі обладунки, що захищають нас від болю, пройшлися п'ятьма станціями нашого дитинства і навіть зазирнули за двері кабінету психоаналітика. Ми намагалися почути, що ж хотів сказати нам цей похмурий віденський лікар із сигарою.

То що ж залишається з нами після цієї мандрівки? Який спадок залишив нам Зигмунд Фрейд? Якщо відкинути всі складні терміни, то, мабуть, залишаться три прості, але революційні ідеї, які назавжди змінили наше уявлення про себе.

По-перше, Фрейд навчив нас, що минуле ніколи не минає. Воно не лежить мертвим вантажем у архіві нашої пам'яті. Воно живе всередині нас, у фундаменті та стінах будинку нашої особистості. Наші дитячі страхи, любові та образи — це ті привиди, які продовжують непомітно керувати нашим дорослим вибором, нашими стосунками, нашими невдачами. Ми не можемо втекти від свого минулого, але ми можемо спробувати його зрозуміти.

По-друге, він показав нам, що ми не завжди є господарями у власному домі. Наше свідоме, раціональне «Я», яким ми так пишаємося, — це лише маленький острівець у безкрайньому океані несвідомого. Під поверхнею нашої логіки вирують потужні течії інстинктів, бажань і страхів, які часто визначають наш курс набагато сильніше, ніж наша сила волі. І визнати це — не ознака слабкості, а перший крок до справжньої мудрості.

І по-третє, Фрейд довів, що найцікавіша і найважливіша розмова в житті — це розмова із самим собою. Він навчив нас прислухатися до того, що раніше вважалося «шумом»: до наших снів, обмовок, дивацтв, незрозумілих симпатій та антипатій. Він показав, що все це — не випадковість, а мова, якою наша душа намагається нам щось сказати.

Звісно, було б нечесно не згадати, що з часів Фрейда минуло більше ста років. Сучасна психологія і наука зробили величезний крок уперед. Багато ідей Фрейда були переглянуті, піддані жорсткій критиці або спростовані. Його теорії не можна читати як науковий підручник чи істину в останній інстанції. Його надмірний акцент на сексуальності, недостатня увага до соціальних факторів, а також деякі погляди на жіночу психологію сьогодні виглядають застарілими. Він був першопрохідцем, а першопрохідці неминуче помиляються.

То навіщо ж він нам сьогодні?

Головний висновок, який я б хотів, щоб ви винесли з цієї книги, полягає в наступному: ідеї Фрейда — це не набір діагнозів, а потужний інструмент для самопізнання. Це не для того, щоб ви ставили ярлики на себе чи інших: «Ага, у нього анальна фіксація, а в неї — комплекс Електри». Ні. Цінність спадку Фрейда — в іншому.

Він подарував нам нову оптику, нову пару окулярів, крізь які ми можемо по-іншому подивитися на себе і на людей навколо. Він навчив нас ставити правильні, глибокі запитання:

• «Чому я знову і знову обираю таких партнерів?»
• «Який мій дитячий досвід змушує мене так реагувати на критику?»
• «Що насправді ховається за моїм раптовим роздратуванням на цю людину?»

І, мабуть, найголовніше — його ідеї вчать нас співчуттю. Коли ми розуміємо, що за колючою поведінкою колеги може стояти страх маленької дитини, яку колись принижували, наша злість може змінитися на розуміння. Коли ми усвідомлюємо, що наші власні «недоліки» і «дивні» звички — це лише незграбні спроби нашої психіки захиститися від старого болю, ми можемо перестати себе картати і почати ставитися до себе з більшою добротою.

Ця книга була не просто переказом теорій. Я сподіваюся, вона стала для вас захопливою подорожжю вглиб найдивовижнішої загадки у світі — людської душі, де нашим провідником був Зигмунд Фрейд. І якщо після її прочитання ви хоч іноді будете зупинятися і з цікавістю прислухатися до таємничих голосів у вашій внутрішній комунальній квартирі, значить, ця подорож була немарною. Адже, як показав нам Фрейд, найвеличніша пригода — це подорож углиб самого себе.