1. Айсберг у голові: Відкриваємо Несвідоме

1.1. «Я мислю, отже, я існую?» А що, як мислить хтось іще?

«Я мислю, отже, я існую», — проголосив колись філософ Рене Декарт, і ця фраза на століття стала гімном людської свідомості. Вона звучить так логічно, так заспокійливо. Вона ставить нас, наше раціональне «Я», у центр нашого власного всесвіту. Ми — господарі у власному домі. Ми — директори фірми під назвою «Моє Життя», які щоранку складають план дій, роздають вказівки й очікують їх чіткого виконання. Ми — капітани свого корабля, що твердою рукою тримають штурвал і ведуть судно за прокладеним курсом.

Принаймні, ми дуже хочемо в це вірити.

Але погодьтеся, цей капітан поводиться іноді дуже дивно. Уявіть собі таку картину. Зранку ви, сповнені рішучості, складаєте ідеальний план на день: закінчити важливий звіт, зателефонувати мамі, сходити в спортзал і в жодному разі не їсти солодкого. Ваш раціональний розум аплодує. Це чудовий, правильний курс. Але що відбувається далі? Ви годинами гортаєте стрічку соцмереж, замість того щоб працювати над звітом. Телефонний дзвінок мамі відкладається на «пізніше», бо раптом з’являється відчуття незрозумілої тривоги. А ввечері, замість спортзалу, ви опиняєтеся на дивані з величезним шматком торта, картаючи себе за слабкість волі.

Що це було? Збій у системі? Тимчасове помутніння? Чи, може, на вашому кораблі стався бунт?

Такі «бунти» трапляються з нами щодня. Ми даємо собі слово ніколи більше не сваритися через дрібниці, але вибухаємо, коли партнер знову не закрив тюбик із зубною пастою. Ми знаємо, що ось ця людина — токсична і завдає нам болю, але нас нестримно тягне до неї, ніби магнітом. Ми абсолютно впевнені, що пам’ятаємо ім’я старого знайомого, але в момент зустрічі воно наче випаровується з голови, залишаючи по собі ніякову порожнечу.

Наш внутрішній «директор» розводить руками, а «капітан» здивовано дивиться на штурвал, який раптом повернув не туди. Складається враження, ніби в машинному відділенні нашого корабля хазяйнує хтось інший. Хтось, хто не читав наших планів, ігнорує наші накази і керується власною, невідомою нам логікою. Він то підкине у топку вугілля, змушуючи нас нестися на всіх парах до шкідливої звички, то раптом опустить якір посеред океану нашої прокрастинації.

Саме це протиріччя — між тим, ким ми себе вважаємо (логічними, послідовними істотами), і тим, ким ми є насправді (імпульсивними, суперечливими, часто ірраціональними) — і стало відправною точкою для Зигмунда Фрейда. Він був першим, хто припустив, що ці «збої в системі» — не випадкові помилки. Що це не слабкість характеру, а систематичні, закономірні прояви роботи другого, невидимого розуму всередині нас. Він поставив під сумнів саму ідею про те, що наше «Я» є повноправним господарем у своїй голові.

А що, якщо наше славетне «Я мислю» — це лише верхівка? Що, якщо існує ще одне, набагато потужніше «мислення», яке відбувається без нашого відома, але яке, тим не менш, визначає наші найглибші страхи, найпалкіші бажання і, зрештою, нашу долю? Фрейд запросив нас у подорож, щоб познайомитися із цим таємничим незнайомцем. І для цього він запропонував просту, але геніальну метафору, яка назавжди змінила наше уявлення про себе. Метафору айсберга.

#

1.2.1. Верхівка айсберга: Свідомість (те, що на поверхні)

Отже, уявіть собі величну картину: посеред безкрайого океану погойдується гігантський айсберг. Те, що ми бачимо над водою, — це його верхівка. Вона може бути сліпучо-білою, кришталевою, виблискувати на сонці мільйонами крижаних граней. Це єдина частина, яку ми може-мо побачити, до якої можемо доторкнутися, яку можемо сфотографувати. Вона реальна, відчутна і, на перший погляд, становить усю суть цього крижаного гіганта.

Ось ця сяюча верхівка і є наша Свідомість.

Це найпростіша і найзрозуміліша частина нашої психіки. Щоб зрозуміти, що це таке, вам не потрібно читати жодних книг. Просто зараз, читаючи ці рядки, зробіть паузу на одну секунду. Прислухайтесь. Що відбувається у вашій голові?

• Можливо, ви думаєте: «Цікава аналогія, треба запам'ятати».
• Можливо, ви відчуваєте легкий голод і подумки складаєте список продуктів для вечері.
• Ви усвідомлюєте, як сидите на стільці, відчуваєте його спинку.
• Ви чуєте тихе гудіння комп'ютера або спів пташок за вікном.
• Ви бачите літери на екрані й розумієте їхнє значення.
• Можливо, ви відчуваєте легку втому або, навпаки, приплив цікавості.

Усе це — ваші думки, почуття, спогади, відчуття і сприйняття, які перебувають у фокусі вашої уваги саме в цей момент, — і є ваша свідомість. Це ніби яскравий промінь прожектора, що вихоплює з темряви невелику ділянку сцени. Усе, на що світить цей промінь, є у вашій свідомості. Ви можете свідомо керувати ним: перевести увагу з цієї книги на звук за вікном, потім на відчуття у вашій нозі, а потім знову на текст.

Свідомість — це наш ментальний робочий стіл. На ньому лежать лише ті документи, з якими ми працюємо прямо зараз. Це наш раціональний, логічний розум, який аналізує, планує, приймає рішення. Це той самий «капітан», про якого ми говорили раніше, — той, що віддає накази і впевнений, що повністю контролює ситуацію.

Але тут і криється головна ілюзія, на яку вказав Фрейд. Ця верхівка айсберга, ця освітлена прожектором пляма на сцені, — неймовірно мала. Вона становить, за найсміливішими оцінками, не більше 10% від усієї нашої психіки. Це все, що ми про себе знаємо і усвідомлюємо. І через те, що ця частина така яскрава, така очевидна, ми схильні приймати її за ціле. Нам здається, що якщо ми чогось не думаємо і не відчуваємо прямо зараз, то цього просто не існує.

Це найбільший самообман, у якому ми живемо. Ми дивимося на сліпучу верхівку айсберга і навіть не підозрюємо, що під нею, в темних і холодних глибинах океану, ховається велетенська, могутня маса льоду, яка в дев'ять разів більша за видиму частину. Саме ця прихована частина визначає, куди айсберг пливе, як він реагує на течії та як швидко тане. Верхівка лише пасивно слідує за рухом цієї підводної брили.