10.24.

Мій вчинок викликав черговий напад тріумфу в натовпі.

А я, тим часом, повернувся на майданчик, тому що довго триматись в повітрі зараз не виходило й глянув на Аркадія.

Відповідь не змусила на себе чекати.

— Шановний Олексію, — пролунав тихий оксамитовий голос Аристократа, — я, чесно кажучи, не відчуваю до тебе особливих сентиментів, на відміну від твого дядечка. Але хочеш ти чи ні, ти один з нас. І ми всі хотіли б бачити тебе вдома. Тому ти маєш вибір. Ти, як ми всі помітили, відчуваєш особливу слабкість до всіляких створінь з Переліків. Ось і покажи, наскільки вони тобі дорогі, — голос Аристократа раптово зміцнішав, а погляд блакитних очей став холодним, як лід. — Якщо ти прямо зараз не відправишся в Акрополіс, сам і з доброї волі, через півгодини у восьми Дзеркалах буде випущений смертельний вірус, який має вплив тільки на істот з категорії Б. Ти не знаєш, що це за Дзеркала, можливо, Архіпарадокс входить до їх числа. Не знаєш, як діє вірус. Не знаєш, як він передається. Зате я скажу тобі, як він лікується, — Аркадій посміхнувся й перейшов на шепіт: — Ніяк. Ліків не існує.

Я мовчав, гарячково обмірковуючи варіанти дій.

— Тож твої дорогі шанувальники, — продовжив Аркадій, — зможуть дякувати за цей подарунок своєму самопроголошеному покровителю. То що ти вибереш: своїх друзів чи свою гордість?

— Ні, — відповів я.

— Вибач, що?

— Я не згоден.

— З чим? — здається, мені вдалося збити самовпевненого Аристократа з пантелику.

— Я не згоден вибирати, — рішення, хоч як це дивно, зріло в моїй голові в міру говоріння. — Я не піду з вами, і не дозволю знищувати ні в чому не повинних людей. Робіть, що хочете — я знайду рішення, спосіб покарати винних, винайду ліки, — власна промова розпалювала мене все більше. — Аристократія більше не диктуватиме своїх умов, бо цей світ має мене. Я — Князь Олексій, і я не заспокоюсь, поки не помщуся за кожного, хто постраждав від ваших рук. Не заспокоюсь, доки буде живий хоча б один Аристократ!

Хтось у натовпі вигукнув моє ім'я. Його підтримали. Відлуння озвалося десь в іншому кінці площі й прокотилося хвилею. І ось уже натовп скандує моє ім'я. Все гучніше й гучніше, одну й ту саму фразу.

— Слава Князю Олексію! — раптом підтримала з-за моєї спини Аєксі і, піднявши кулак над головою, зробила крок вперед. — Слава Великому Лорду!

Натовп ненадовго зам'явся, усвідомлюючи, що вона сказала. Я, чесно кажучи, теж не відразу зрозумів.

Але Аєксі було не зупинити.

— Слава Великому Лорду! — повторила вона.

— Слава! — підхопила повна ентузіазму юрба, повторюючи її рух. — Слава Великому Лорду Олексію!

І в цей момент, дивлячись на нескінченну площу, заповнену людьми, що біснувалися, що скандували моє ім'я, я, нарешті, усвідомив, що, здається, щойно, не без допомоги своєї подруги, заявив права на трон.

Я перевів погляд на Аркадія. Той явно не належав до емоційних людей і вмів тримати обличчя в будь-яких ситуаціях. Але зараз це обличчя стрімко блідло.

Трон так трон.

Я знову злетів у повітря і, зробивши коло над екраном, що зображав незвично мовчазного Князя, розбив його до біса.

І натовп заревів.