10.21.

— Шматок ідіота, — видихнув Найс, опускаючи свій пістолет, який до того, схоже, ховав десь у нескінченних складках свого кімоно.

Скільки ще сюрпризів там ховається?

— Влучно стріляєш, — в легкому шоці прокоментував я.

Мені Інкуб лише підморгнув, а звернувся до Аєксі:

— Це щодо нашої суперечки про холодну та вогнепальну зброю.

Відповідати моїй подрузі не було коли, тому що Злидні, побачивши, що сенсор мертвий, атакували з новою силою. У нас була перевага — ми встигли впритул підійти до Замку, але опора під ногами загрозливо хиталась, вкрита розломами та тріщинами.

Поки я шукав очима Касю, Найс уже схопився на найближчу до нас сходинку, що обвивала цю чудову споруду. Муза знайшлася недалеко від нас — вона трохи кульгала, але, загалом, була в порядку та бадьоро відбивалася від супротивників.

Однак естакада виглядала все менш надійною, тому, зробивши свій найкращий стрибок, я відправив до предків одного зі Злиднів, що атакували Кассандру, взяв її за руку, й ми побігли до Замку слідом за Аєксі та Найсом.

Щойно я ступив на запилені сходи, як естакада обрушилася під ногами Музи, яку довелось підхопити буквально в повітрі. Периферійним зором я зазначив, що натовп був надто густим для того, щоб усі, хто стояв під спорудою, встигли розступитися… На жаль.

У Замку — якщо можна так висловитись — я вкотре пожалкував, що позбавлений крил. Вони давали перевагу сірошкірим, які атакували нас з повітря, тоді як мені й моїм друзям доводилося притискатись до стіни, щоб не зірватися в натовп, а в міру нашого підйому й зовсім у прірву, оскільки ми опинилися на зворотній стороні Замку. До того ж вітер посилювався.

Мабуть, нашим ворогам він заважав у польоті, бо незабаром у сутичці настав невеликий перепочинок — Злиднів не було видно. Думаю, збиралися з силами для нової атаки.

— Потрібно поговорити! — смикнув мене Найс, змусивши зупинитися.

Сходи були шириною в метр, не більше, доводилося йти один за одним, але Інкуб, розуміючи, чия це битва, пропустив мене вперед ще на самому початку.

— Ти думаєш про те ж, що й я?! — часу не було та довелось одразу перейти до справи, оскільки я здогадувався, про що мова. — Чому проти нас випустили лише одного сенсора?!

Доводилося кричати, щоби чути один одного.

— Це якраз нормально! — Найс, все ще в жіночому образі, прибрав зі щоки прилипле волосся, яке впертий вітер раз-по-раз кидав на обличчя. — Тактики рідко працюють у парах, а тим більше великими групами. Кожен має свою стратегію, вони не люблять ділитися й тільки заважають один одному! Інше питання — чому сенсор був такий молодий і недосвідчений, хоч і явно здібний? І ще один момент не дає мені спокою!

— Який?

— Де Аарх Кахгар? — в цей момент вітер теж дав нам короткий перепочинок, і Інкуб зміг продовжити тихіше: — Це перший помічник Валерія в подібних справах. Він має бути тут.

Я помовчав секунду, подивився на Аєксі, що піднімалася за нами спиною вперед, щоб прийняти бій у разі потреби, а потім знову перевів погляд на Найса.

— Вони знають, навіщо я тут. Вони чекають, що я піду нагору. А я так і зроблю.

Інкуб мене зрозумів. Жовті очі примружилися.

— Але на тебе не чекають унизу.

Я кивнув головою.

— Іди, куди мусиш, — продовжив Найс. — Я підстрахую.

І, не гаючи більше часу, пішов назад. Тепер йому довелося йти проти вітру, який нещадно тріпав чорне кімоно, змушуючи його облягати тонку фігурку, що здавалася на тлі щербатих стін частиною іншого, кращого світу.

Я дочекався дівчат, вирішивши, що нам краще триматися разом. Аєксі, всупереч моїм очікуванням, не питала про Найса. Кася тим паче.

Так ми й продовжили свій шлях — утрьох. Попереду я, а за моєю спиною — два янголи-охоронці: дівчина-воїн, для якої смерть ворога — наркотик, і невідомо ким і навіщо навчена німа вбивця. Ось у цій компанії ми й продовжили своє сходження.

Повільно та обережно. Пліч-о-пліч, продираючись крізь оборону ворогів і пориви вітру, ми долали виток за витком, поки, нарешті, сходи не врізалися прямо в середину Замку, де залишався тільки проліт до відкритого майданчика в будівлі, на якому мене й чекала моя гірша половина.

Ближче до вершини вітер просто божеволів. Літати тут було неможливо, та й самих Злиднів залишилася лише невелика група, в якій багато хто, крім іншого, був поранений. Саме тому, коли я з супутницями подолав певний рівень висоти, сірошкірі нарешті відстали зовсім.

Пам'ятаючи про особливості цього світу, я зволікав, перш ніж увійти всередину Замку. Але бачив, що за межами кімнати чекає моя мета, тому велів дівчатам бути напоготові, підняв меч і увійшов у темний отвір без дверей.