10.20.

Сукуб? Я скосив очі і тільки зараз помітив, що Найс невідомо коли й навіщо встиг перекинутися дівчиною, на щастя його «безстатевий» одяг це дозволяв без проблем.

«Сукуб» залишив цю фразу без коментарів, а я вирішив скористатися нагодою й спробувати обійтися малою кров'ю та звернувся до сенсора.

— Чуєш, ти ж не просте гарматне м'ясо, як ці товариші, — кивнув я на Злиднів, які слухняно чекали своєї черги. — Ти маєш розуміти, що проти Аристократа тобі не вистояти. Навіть у разі перемоги на тебе чекає миттєва смерть. Чи варте воно того?

— У мене зустрічна пропозиція, — посміхнувся тактик. — Князь Валерій великодушно дозволив вам здатися, якщо виявите розсудливість.

— Я не здамся. І я вмію боротися з твоїм впливом. А у Аєксі до нього імунітет.

— Справді? А Сукуб і, — сенсор підкрутив своє колесо на моноклі, — Муза теж так думають? Крім того, ти випадково не забув про них? — і, чарівно, посміхнувшись, він розвів руками, вказуючи на юрбу, що скупчилася навколо естакади.

Замість відповіді я підключив свій «особливий» зір, що вловлював потоки різноманітної енергії. І побачив, що сенсор ледь помітно сяє отруйно-жовтим світлом. Мабуть, такий колір у його енергетики… Причому це світло створювало навколо нього прозору оболонку. Як я розумію, певний вид захисту. Паралельно з цим юнак підняв щось подібне до указки, на кінці якої розгорялася така ж жовта іскра.

Все, приїхали. Тільки чарівних паличок мені й не вистачало.

Але я помилився. Поки я оцінював, чи встигну подолати відстань, що розділяла нас, перш ніж тактик щось зробить, той змахнув тією самою паличкою, на кінці якої матеріалізувався хлист, що світився все тим же специфічним світлом, і з усієї сили полоснув по натовпу.

Ефект від зіткнення з хлистом виявився подібним до контакту з рідким металом. Кілька людей поранило, решта спробували відсторонитися, але рухатись було нікуди, тому хвиля тих, хто відхитнувся, породила тисняву й паніку.

— Стій! — заволав я, поки цей псих не надумав повторити свій прийом. — Вони тут взагалі ні до чого. Якого біса?

— Просто невеличка демонстрація, — задоволений ефектом, пояснив юнак. — Хотілося б знати, як ти плануєш відбити те, чого не бачиш! — у цей момент він замахнувся й пустив рухливу частину батога посередині естакади, прямо між мною та Найсом.

— З дороги! — я ледве встиг відштовхнути друга, а сам потягнув Аєксі, до якої зміг дотягнутися, в інший бік.

Не встигла зреагувати лише Кассандра. І те, як я розумію, насамперед тому, що не бачила самого батога. На щастя, її тільки зачепило кінчиком по нозі, змусивши скривитись у беззвучному крику. Естакада ж від такого удару тріснула посередині, випускаючи клуби пилу та дрібних камінців.

Найс, якого відкинуло сильніше, ніж він розраховував, мало не злетів з мосту, але встиг ухопитися за один із виступів на краю, що залишилися від поручнів, які, я так гадаю, колись тут були.

Я відчув, як починаю злитись, але не встиг і рота розкрити, як поряд зі мною схопилася на ноги Аєксі:

— Беру цю погань на себе!

Не став її зупиняти — врешті-решт, їй одній батіг не міг завдати шкоди, — а я кинувся на допомогу Найсу.

У жіночій іпостасі той виявився зовсім неважким, тож витягнув я його легко.

Краєм ока доводилося стежити за поєдинком тактика та моєї подруги. Сенсор, якому мистецтво фехтування теж явно було не чуже, прибравши вогняний батіг, використовував свою зброю, як меч, щоб відбити атаку Аєксі. Потім відволік її згустком полум'я, випущеним практично впритул. Вогонь не завдавав шкоди Аєксі, але силовою частиною атаки її відкинуло, як від удару.

— Ти її бачиш? — раптом пошепки спитав Найс, теж не відриваючи погляду від того, що відбувалося.

— Кого?.. — не зрозумів я.

— Його енергію! Ти можеш бачити її?

— Так. І будь-яку іншу.

Найс нервово облизнув… Облизнула губи:

— У нього має бути щось на кшталт купола навколо тіла. Аварійний захист. Його теж бачиш?

— Так.

— Цей придурок дуже самовпевнений. Спробуйте виснажити його, щоб на захист не залишилося сил. Якщо побачиш, що він його зняв, дай мені знати.

Я глянув у жовті очі, Найс кивнув головою.

Гаразд, чому б і ні?

Тим часом, зробивши неакуратний помах хлистом, тактик зачепив частину Замку, яка посипалася кам'яною крихтою, а потім все-таки вдарив туди, куди, мабуть, і планував, — поперек естакади прямо за нашими спинами. Та слухняно розпалася на дві частини, відрізаючи нам відхідні шляхи. Наступної секунди Аєксі знову атакувала ворога, змусивши того «відключити» хлист і відволіктися.

Користуючись моментом, я прискорився й теж кинувся до тактика, але той був надто далеко, тому встиг знову на якийсь час вивести з ладу мою подругу, поки я приєднався до бою. Моє наближення, втім, не залишилося для нього непоміченим — доки я не зумів підібратися настільки близько, щоб ударити мечем, сенсор випустив у мій бік чергову вогненну стіну. Очевидно, з Аристократом він вирішив не церемонитися точковими ударами. Хоча в цьому була своя логіка — Аєксі вони приносили більше шкоди, ніж суцільний вогонь, що лише підпалив на ній одяг.