10.19.

Наче прокинувшись від сну, натовп почав розступатися перед нами, відкриваючи дорогу до сходів, що вели прямо на естакаду. Отже, шляху назад тепер немає у всіх сенсах.

— Вважаєш, без цього нам приділили б мало уваги? — поцікавився Найс, оголюючи свою трофейну катану.

Я наслідував його приклад і теж оголив меч. На першу сходинку ми так і ступили — я і Найс пліч-о-пліч, Аєксі з Кассандрою за моєю спиною.

Троє найшвидших Злиднів зустріли нас саме в той момент, коли ми зійшли на кам'яну споруду. Я змахнув мечем, відбиваючи атаку летючої гидоти, втім, швидко зрозумів, що в мистецтві бою вона явно мені поступається, перевагу Злидню давали лише крила. Свої, на жаль, я марно намагався закликати останні пару днів, але в спині виникав лише нестерпний біль, що змушував мене щоразу припиняти цю вправу.

Найс, зайнятий поруч тим самим, не відставав від мене, відбиваючи атаки Злидня скупими ефективними рухами, позбавленими показових елементів. Зате Аєксі, здавалося, тільки й чекала такої чудової нагоди — відштовхнулася від мого плеча, зробивши цирковий стрибок, і знесла в польоті голову одному сірошкірому. Майже забута мною пісня смерті розлилася в повітрі.

Я давно не бачив Аєксі в дії і майже забув, наскільки смертоносна моя подруга. Після першого фортеля одразу троє Злиднів кинулися до неї, дозволивши її чудовому співу продовжитися за пару секунд.

Тільки Кассандру вороги обходили увагою, вирішивши, мабуть, що вона є найменшою небезпекою. А даремно. Сама Кася не лізла в бійку, та й перед очима зайвий раз не миготіла, але я за неї не хвилювався — Злидні, як правило, летіли з мосту з випущеними кишками.

Ступаючи по залитій сірою кров'ю й покритою шматками крил і кінцівок естакаді, — це Аєксі вирвалася вперед — я сам так захопився боєм, що ледве не пропустив першу вогняну хвилю. Точніше, помітив її надто пізно — тоді, коли вона вже встигла наздогнати Аєксі й наближалася до нас з Інкубом. Віддавшись на волю рефлексу, я, не замислюючись, рубанув мечем по стіні вогню, розрізаючи її навпіл і примушуючи десь розсіятися за моєю спиною. Схоже, я зробив той самий трюк, що й колись у Сніговій пустелі.

Десь там, у височіні, Аркадій здивовано підняв брову, а Валерій самовдоволено посміхнувся — і я зрозумів, хто мене навчив цього трюку.

Однак полум'я встигло зачепити навіть Злиднів, які вчасно не докумекали забратися з лінії вогню, а Аєксі в люті скинула свою тліючу накидку.

— Назад! — крикнув я їй.

І моя бойова подруга хоч і неохоче, але сховалась за моєю спиною.

— Бойовий вплив не завдасть мені шкоди, — нагадала вона.

— Зате його наслідки — цілком, — гаркнув я, переводячи погляд на того, хто, власне, причиною проблеми зараз і був.

Ми вже пройшли більше половини мосту, а на деякій відстані, хоч і ближче до Замку, нас з цікавістю розглядав юнак з вогненно-рудим волоссям, що ледь мав 20 років.

На ньому був білий одяг, з лацканами яскраво-червоного кольору, що багато мені повідомило. Крім того, мою увагу привернув дивний монокль на його лівому оці, обрамлений чимось на кшталт зубчастого колеса. Це диво вогненну хвилю й випустило.

— Це те, що я думаю? — поцікавився я у своїх супутників.

— Бойовий сенсор, — просвітив, як завжди, Найс. — Тактик. Елітний, — скрипнув зубами він.

— Який освічений Сукуб, — видав сенсор, схиляючи голову на бік.