10.16.

У призначений день ми всі домовилися зустрітись біля рейок на спортмайданчику — вони були найближчими, які ми знайшли. Аєксі вже розминалася, помахуючи мечами, Кася з нудьгою поглядом обводила спортивні снаряди. Бракувало тільки Найса.

Втім, надто довго нам чекати не довелось. Через 15 хвилин після призначеного часу Інкуб з'явився в чорному кімоно складної конструкції і з маскою у вигляді густої чорної сітки, що приховувала нижню половину його обличчя. Частину волосся він зібрав у невеликий пучок на потилиці, решту залишив розпущеним. У такому вигляді здалеку важко було визначити, чоловік це чи жінка.

— Це що за дивне екіпірування? — підняв брову я, коли Інкуб підійшов досить близько, щоб мене чути.

— Вийдемо в Архіпарадоксі — зрозумієш... — відповів той, поправляючи на носі свою незвичайну маску.

Аєксі зневажливо пирхнула за моєю спиною.

— Якісь заперечення? — поцікавився я, викликаючи Трамвай.

— Ні, Князю... В сенсі, Льошо, — прокашлявшись, відповіла войовниця.

Це добре — не вистачало мені чергової суперечки перед самим боєм. Іноді я так вдячний Касі за те, що вона мовчить…

Коли перед нами відчинилися двері Трамваю, Аєксі увійшла з певним побоюванням, але я зайшов слідом, щоб відразу шикнути на Тіні, які вже встигли зацікавлено повідкривати очі:

— Сидіти. Всі зі мною.

Червоні очі миттєво заплющились. Кася одразу знайшла собі місце на лаві, а Найс став із цікавістю оглядатися.

Не гаючи часу, я розгорнув свою схованку — мені теж потрібне було якесь екіпірування. Насамперед, плащ, що дістався мені від Лео — Таміре, звичайно, не та особистість, з якою хотілося б повторити зустріч, але, змушений визнати, вона геніальний сенсор — перетворення тканини призвели до того, що пошкодити її практично неможливо. Наступною моєю метою був меч. Його я купив на ринку не так давно, але по деяких роздумах вирішив не зберігати в Дзеркалі, а сховав у Трамваї. Це був меч-бастард без роду та імені, але мені він чимось сподобався. Ефес був виконаний без зайвих витівок, якщо не брати до уваги його хижо зігнутих країв, що нагадували мандибули якоїсь комахи.

— А це що таке? — поцікавився Найс, піднімаючи в черговий раз золоте яблуко, що вискочило на крутому повороті.

— Подарунок із Ціону, — посміхнувся я, накидаючи плащ, і перевів погляд на табло Трамвая. — Архіпарадокс. Вези нас в Архіпарадокс…

Можливо, мені здалося, але ніколи ще дорога до Дзеркала не була такою короткою. А коли двері відчинилися, я з неабияким подивом вийшов у запорошену сіру кімнату з низькою стелею, повну мух і якогось задушливого повітря.

— Це нормально? — поцікавився я у Найса, що вийшов слідом.

— Так. Найнормальніше, що може бути. Архіпарадокс, як він є.

— Дивне місце для публічних зборів, — прокоментувала Аєксі.

— Який правитель, таке й місце, — не стримався я.

Щойно останній пасажир покинув салон, жовто-червоне тіло вагона зникло в стіні. Найс провів Трамвай схвальним поглядом:

— Чудо-ова штука.

— Давайте краще вибиратися звідси, — запропонувала Аєксі.

Я тільки тепер помітив, що з кімнати вели чотири двері. По одній у кожній стіні. Я глянув на Найса.

— Ти тут бував?

— Не тут конкретно.

— Але ж знаєш, де ми?

— Ага, — зітхнув той. — В їдальні.