10.12.

Найс мав рацію — нам усім справді був потрібен час для відпочинку, але кожен намагався заповнити його по-своєму. Зараз я з цікавістю спостерігав, як він разом з моєю Музою, яка із задоволенням пустила в хід новий одяг і зброю, влаштували спаринг у порожньому після занять спортзалі.

Незважаючи на моє наполегливе прохання носити закритий одяг, Кася залишилася вірною своєму східному стилю. Правда, я простежив, щоб і топ, і вільні штани, що розширювалися донизу, були із щільної тканини. Крім того, наполіг на сіточці, що приховувала тепер її живіт і спину, та рукавичках до ліктя. Це були не надто надійні заходи, але можливість випадкового контакту вони зводили до мінімуму. Крім того, Кася сама накинула на плечі широкий шарф з атласу, обгорнувши його довкола голови на зразок капюшона. Аєксі сказала, що такий шарф називається «палантин», але це точно не та сфера, на якій я добре знаюся.

В якості зброї, хоч я і надав їй повну свободу, Муза, на мій подив, обрала парні кинджали, схожі на тризубці. Я ніколи раніше не бачив такої зброї, але всезнаюча Аєксі просвітила, що вони називаються саями.

Кася явно була знайома з тим, як з ними вправлятися. Це я міг бачити на власні очі. Якщо чесно, трохи побоювався за неї, коли почув пропозицію Найса, тому що той у тренуванні використовував свою цілком бойову катану (яка, як я пам'ятаю, дісталася йому від Сільвестра), але практика показала, що ці тризубці не були настільки безневинними, як мені здалося. Всупереч моїм очікуванням, велику частину часу Кася тримала їх лезом до ліктя, відбиваючи атаки Інкуба дивними вивертами руки. Але іноді вона різко перевертала зброю, погрожуючи йому клинком. Зважаючи на те, що я бачив, вони з Найсом встигли умовно «вбити» один одного по два рази.

Паралельно ці двоє, якщо можна так висловитися, вели бесіду.

— Скільки потрібно дотиків, щоб вплив твоєї здібності став безповоротним? — поцікавився Інкуб після довгої тиради, що цю саму здатність вихваляла.

Кася невиразно похитала головою, не забувши перехопити зубцями свого сая зброю Найса. Потім показала на пальцях «три», потім «п'ять».

— Від трьох до п'яти, — з розумінням кивнув Інкуб, теж, втім, не розслабляючись. — І скільки людей ти можеш прив'язати одночасно?

Цього разу Кася чітко вказала, що двох. І запитливо кивнула у відповідь.

— Кількість майже не обмежена, але це лише тимчасовий ефект. Саме тому я так захоплююсь твоєю силою.

Муза ухилилася від нападу і, зробивши кілька кроків назад, раптово присіла в кніксені, судячи з усього, висловлюючи свою подяку. Інкуб схвально похитав головою.

— Смертельно витончена, — резюмував він.

Я, тим часом, зробив висновок, що Кася в надійних руках, і вирішив прогулятися корпусом. Давно не був тут, тим більше, у такий час. Коридори були порожні — студенти розійшлися по будинках і гуртожитках, лише зрідка зустрічались викладачі таі персонал, що затримався на роботі.

На безпеці тут ніхто не зациклювався, дозволяючи студентам використовувати будь-які приміщення, якщо цього вимагали навчальні цілі. Втім, як я зауважив, зазвичай студенти цього не потребували. Зате моя компанія користувалась цим на повну силу.

— Гей, — привіталась Лана, виглянувши з-за дверей однієї з аудиторій.

Цього разу вона зовсім не виглядала напруженою чи збентеженою, тож я списав її  минулу поведінку на присутність Найса. Ось так коротко покликавши мене, дівчина зникла в приміщенні.

Я зазирнув усередину. Це була лекційна аудиторія, де парти розташовувались ярусами, кожен наступний вище за попередній. Лана сиділа на першій парті (прямо на стільниці), бовтаючи ногами в чорних чобітках.

— Привіт знову, — привітався я, входячи. — Як твої справи?

— Добре, — усміхнулась вона, постукуючи п'ятами.

— Найс тебе не ображає?

— Ні, він добрий до мене, — дівчина здула білий чубчик.

Я обходив аудиторію з боку викладача. Підійшов до кафедри й сперся на неї. Лана сиділа прямо напроти мене. У цій позі її коротка спідниця злегка задиралася, та з-під неї виглядали чорні трусики. Якщо придивитись, її сукня була зроблена з тканини, яка просвічувалася й дозволяла помітити, що бюстгальтер на ній того ж кольору.

— Чому ти злякалась мене минулого разу?

Вона опустила погляд, потім знову подивилася з-під чубчика. Її очі ледь помітно косили, але дівчині це пасувало.

— Я не злякалась. Просто не чекала й розгубилася. Злегка.

Вона трохи подалась вперед і поставила ногу на стіл викладача. Потім другу. Тепер вдавати, ніби розмова залишається в рамках пристойності, було неможливо.

— Що ти робиш? — прямо спитав я.

— Я так і не подякувала тобі за порятунок.

— І з усіх можливих способів ти вибрала саме цей? — я мимоволі підняв брову.

— Ти, здається, забув, хто я, — її темно-вишневі губи, єдина яскрава деталь, за яку чіплявся погляд, розтягнулись в усмішці. — Це найприродніший для мене спосіб.