10.11.

Я повісив вафельний рушник на місце та без зайвого поспіху озирнувся. Я знав, кого побачу.

— Доброго дня, Его. Сьогодні на цій кухні дуже багато присутніх, не знаходиш?

Відповіддю мені став уже знайомий неприємний сміх.

— Просто зайшов тебе провідати. І заразом зробити ділову пропозицію, якщо є попит.

— Ти що, читаєш думки?

— Ясна річ, — Его, здавалося, був обурений моїм питанням, — адже саме там містяться ваші найпотаємніші бажання. Які я — спеціально для вас — можу втілити!

— Ага, за помірну плату, — постійне метушіння цієї дивної істоти дратувало. — Я пам'ятаю.

Его приклав сірий палець до губ, замислено мене оглядаючи.

— Я думаю, ти зміниш свою думку, коли дізнаєшся, що я пропоную. Не говоритимемо про абстрактні речі! Мій товар завжди конкретний. Ось, наприклад, — він глянув кудись крізь мене, й погляд його затуманився, зіниця засіпалась, ніби він швидко переглядав картини одну за одною. — Ага! — зіниця зупинилась. — Що, якщо я скажу тобі, що один із тих, хто зараз перебуває в цій будівлі і кого ти знаєш, загине раніше, ніж із сьогоднішнього дня пройде два роки?

— Ти цього не можеш знати.

— Чому ж? — суміш образи й подиву в голосі була дуже фальшивою. — У нас із тобою багато спільного, Олексію. Ти мандруєш у минуле, а я, — він підніс палець до стелі, — бачу майбутнє! До речі, — запитав, відразу змінюючи тон, — сподобалося в Вересневому гаю?

— Ти теж там був?

— Так, — ухильно кивнув той, — колись. Свого часу. Але головне: я знаю, що ти там був. І знаю коли саме. Це дивно, чи не так?

— Було незвично. Ти знав, що я потраплю туди й попередив мене. Навіщо?

Его зітхнув.

— Ой, це довга історія. Якщо ти спробуєш змінити минуле, порушиться тканина часу, часові парадокси, тощо-тощо… — він замахав рукою, ніби відганяючи настирливу муху. — Коротше, дурдом. Я його розгрібати не збираюся.

— Ще б пак! — хмикнув я, демонстративно байдуже відвернувшись і протираючи стіл, який забризкав під час миття посуду. — Безкоштовно.

— Отже ми відійшли від теми, — невгамовне створіння виникло прямо біля мого вуха. — Дехто має померти. А я можу запобігти цьому... І прошу за це те, чого ти навіть не відчуваєш.

— Що саме?

— Те, що тобі ніколи не знадобиться в цьому житті. Більшість жителів цього світу взагалі чудово без цього обходиться. Така дрібниця, що навіть ті, хто це має, забули про його існування. Включаючи тебе. Ти до смерті не зрозумієш, що я забрав.

Я завмер, почувши останню пропозицію. А тоді озирнувся.

— Так? А після смерті?

На мить мені здалося, що Его дійсно здивований. Він навіть зробив крок назад, але потім удавано розсміявся у своїй звичайній манері.

— Але яка тобі різниця, що буде після смерті? Ти ж будеш мертвий!

Я посміхнувся. Вперше відчув хоч невелику, але перевагу над цією тварюкою. Тому що я розгадав його загадку.

— Ти що, намагаєшся виторгувати в мене здатність до реінкарнації?

Его примружився.

— В яблучко. Звідки тобі відомо, що вона в тебе є?

Тепер мені стало цікаво.

— Тобто, ти читаєш думки і бачиш майбутнє, але не знаєш, про що я говорив із Фантомом?

Він сплеснув руками.

— Ну, не всі думки та не все майбутнє… Дещо й від мене приховано. Однак моя пропозиція ще дійсна.

— Тоді моя відповідь — ні.

— Ох, — обличчя його раптово зобразило гримасу смутку, — я чекав цього від будь-кого, але не від тебе.

— Чому це? — мене справді починала дратувати ця клоунада.

— Ну, скажімо так, для пересічного мешканця 77-ми Дзеркал така відповідь була б очевидною. Віддати своє життя (нехай і майбутнє) за життя друга — не кожен на це наважиться. Однак я вважав, що шдяхетний Князь Олексій, — він засмучено зітхнув, — здатний на жертву.

Тепер я вже розсердився не на жарт.

— Знаєш, чому ні? — прошипів я, наблизивши своє обличчя до нього. — Тому що в цьому й наступному, та в усіх інших життях, які в мене будуть, я рятуватиму людей. Усіх, кого зможу й хто заслужив на це хоч трохи. А щодо моїх друзів — то ніхто не помре. Тому що я буду поряд. Щоб не допустити цього.

Его посміхнувся.

— Скільки пафосу... А чув би ти сам себе років п'ять тому... Оце було б видовище. Але моя справа маленька. Я вмиваю руки, — на останній фразі він зник.

Безшумно та миттєво, наче хтось змінив кадр у фільмі. А я машинально провів ганчіркою по чистому столу, але, отямившись, відкинув її.

Достатньо на сьогодні. Усього цього.