10.10.

За першу половину наступного дня ми встигли сходити на ринок, поповнивши запас зброї, одягу та якихось жіночих примочок, на які я просто видав панянкам гроші та просив не присвячувати мене у подробиці. А я особисто з'ясував, що на Заводі мене нарешті звільнили, хоча карта все ще дійсна, а сума там на разі достатня, і сходив до коваля, щоб розібратися з подарунками господині Арени. Від послуг будь-яких лічців я відмовився, щоб зайвий раз не світитись, та й гоїлося все непогано, нагородивши мене черговим набором шрамів. Але я вже звик до цього.

Після обіду Аєксі, яка в принципі не вміла відпочивати, пішла «розвідувати ситуацію в місті», Кася вирушила розбирати покупки, а посуд залишили на нас з Найсом, і я взявся його мити. Побачивши це, Інкуб став поруч, склав руки на грудях і з захопленим виглядом почав за мною спостерігати.

— Цікаве видовище? — усміхнувся я.

— Та ні, я просто хочу запам'ятати цей момент, — Найс почухав ніс, формулюючи фразу, — коли Аристократ мив посуд на моїй кухні.

До мене дійшло. Я пирхнув.

— Теж мені... Я все життя жив один. Якби боявся такої рутинної роботи, заріс би пліснявою ще в студентські роки.

— Що?..

Нерозуміння Найса повернуло мене з неба на землю. Це я про що зараз розповідав? Про минуле втілення? Хіба воно не було таким самим Аристократом? Щось тут не в'яжеться.

— Аристократичний гумор, ось що, — я хотів додати ще щось, але в цей момент у дверях їдальні виникла знайома мармизка, яку я бачив лише одного разу, та й то миттю, але запам'ятав назавжди.

Лана виглядала так само, як і в нашу першу зустріч у Сніговій пустелі — все те ж коротеньке біле плаття, чорний пояс, рукавички та чобітки. Навіть зачіска та сама — хіба що тепер все це виглядало чистим і доглянутим.

Краєм ока я вловив знак, який Найс подав їй рукою, після чого дівчина дещо розгублено подивилася на мене.

— Привіт, — я вирішив заговорити першим.

Кинувши короткий погляд на Найса, Лана теж привіталася після його кивка, обережно усміхнувшись.

— Міг би їй хоч гардероб оновити, — вирішив порушити тишу я.

Інкуб відкрив рот, але в дверях з'явилося ще одне знайоме обличчя, вірніше, в даному випадку, мордочка.

— Привіт, Найсе, — усміхнулась Сі-Мей, але помітила Лану.

На мій подив, її зіниці розширилися, трикутні вушка відігнулися назад, а по кухні пролунав тихий, але дуже знайомий звук. Який виникає, наприклад, коли кішка бачить собаку.

Інкуб, спостерігаючи цю картину, коротко розпорядився:

— Лано, почекай у моїй кімнаті.

Дівчина з видимим полегшенням вийшла.

— Відповідаючи на твоє запитання, — продовжив Найс, проводжаючи очима Сі-Мей, яка мовчки пройшла до плити, лише кивнувши мені по дорозі, — можеш не сумніватися, на жінок я ніколи не скуплюся. Але тут проблема не в цьому. Лана — Сукуб, а в нас усіх є таке поняття, як вбрання за замовчуванням. Воно підбирається так само ретельно, як наша зовнішність. Коли нас вперше пробуджують, ми вже у цьому одязі. І це наче програма в голові. Якщо сукня Лани порветься або зноситься, вона піде й придбає максимально схожу. Тому що тільки в ній вона почуватиметься комфортно.

— У тебе теж є таке вбрання?

— Є, — з таємничим виглядом заявив Інкуб.

Я навіть здогадуюсь яке — червоне кімоно з золотими драконами.

— Але ж ти його не носиш.

— Бо я особливий.

Що ж, така у нас з Найсом гра — кожен видає інформацію в тому обсязі, який вважає за потрібне, залишаючи щось для себе, але ми обидва вдаємо, що віримо один одному.

Мене якось зачепила сцена із Сі-Мей, захотілося дати їй відчути, що вона не зайва у цій компанії.

— Привіт, мурлико, — звернувся я до дівчини. — Як ти?

— Добр-ре! — пухнасті вуса розійшлися в сторони від широкої, але не дуже щирої усмішки.

— Що ж, друзі, я вас залишу, — сказав Найс, все ще поглядаючи на кішечку, — на мене сьогодні чекають, — після чого благополучно відліпився від стіни й змився.

Я намагався зберігати мовчання, але врешті не витримав:

— Слухай, це не моя справа, звичайно, — обережно почав я, — але у вас тут щось трапилось?

Одне руде вухо відійшло далеко назад, але потім повернулося на місце. Дівчина обернулась до мене, повільно помішуючи щось у каструльці.

— У нас начебто почало складатися з Найсом. Але мене турбують дівчата, які постійно біля нього крутяться. Останнім часом їх особливо багато. Я знаю, що він Інкуб, і це в його природі, але я не можу зовсім не зважати. Крім того, ці його Сукуби… Найс пояснював мені, що з представниками свого виду в нього нічого не може бути, так вже вони влаштовані. Але все ж, — Сі-Мей замислилась, продовжуючи шаманити над плитою. — Вони такі гарні.

Чесно кажучи, я не знав, що відповісти. Радити вірити Найсу я не став би навіть собі. А лізти в його справи не збирався. Проте вліз.