10.7.

Минулого разу я провів на Кам'яному березі достатньо часу, щоб знати, що Найс не завжди буває вдома. Але я сподівався на успіх, і він не підвів.

Щоправда, в першу секунду, коли він відчинив двері, я майже не впізнав Інкуба. Ні разу до цього не бачив у нього такого зосередженого й навіть певною мірою суворого обличчя. Однак варто було Найсу впізнати мене, як він відразу розслабився, а обличчя просяяло.

— Привіт, друже! — привітав мене він.

— Вибач, ти чекав на когось іншого? Сподіваюся, я не завадив?

— Та де там! Я тільки радий відволіктися, — Найс глянув мені через плече. — Тим більше, я бачу, що ти з панянками. А мої двері завжди відчинені для того, хто приходить з панянками, — він підморгнув. — Заходьте.

Ми втрьох зайшли до кімнати Інкуба, і я автоматично зазначив, що речі Райфена (чи як там його?), з яким вони ділили кімнату, зникли повністю. Певне, переїхав.

— Ти тепер живеш сам? — поцікавився я.

— Ага. Домовився з сусідом, так трохи зручніше. Можливо, тепер представиш мені своїх чарівних супутниць?

— Авжеж. Це моя подруга й соратниця Аєксі, — я перевів погляд на воїтельку, яка в цей час суворо оглядалалася, краєм ока відзначивши, що Кассандра вже встигла сісти на ліжко й зайнятися упорядкуванням якоїсь деталі свого костюма, та вирішив почекати з її відрекомендуванням.

— Та сама Зотова? — з захопленням випалив Інкуб, легко схиляючи голову в привітанні. — А мене можете звати Найс. І взагалі можете звати... Завжди, коли знадоблюся, — куточок його губ поповз угору в двозначній усмішці.

— Повія, — коротко привіталася Аєксі. — Ненавиджу повій.

На мить я напружився, але, якщо в голові у Найса й клацнув перемикач, що автоматично вносив мою подругу в чорний список, то зовні він не показав цього ніяк. Лише коротко розсміявся:

— У цивілізованому світі це називається «Інкуб», пані.

— Я народилася й виросла на Окраїні, — продовжила Аєксі з тим самим виразом легкої гидливості на обличчі. — Із цивілізацією там не дуже.

— Тим не менш, — вирішив втрутитися я, — я вважав би за краще, щоб ми всі ставилися один до одного з належною повагою. Повторюся, Найс — мій добрий друг. Незалежно від його походження.

Аєксі склала руки на грудях.

— Я поважаю думку Олексія. Якщо він каже, що ти його друг, я поважаю і це. Але ти мені не подобаєшся.

Найс несподівано для мене склав пальці у знак «Ок».

— Згода, — проголосив він. — А як щодо твоєї другої супутниці, Князю?

— Просто Льоша, — поправив я. — А це…

— Та, хто я думаю? — в голосі Найса звучало щире захоплення, коли він підхопив руку Музи, яка знову звернула на нас увагу й підніс її до губ.

У цей момент сталося щось, що побачив, схоже, лише я. Між бешками на мить виник спалах червоно-білого світла, який одразу роздувся, як куля, й луснув.

— Краще не чіпай! — спробувала попередити Аєксі, але не встигла. — Це…

— Муза, — напівпошепки сказав Найс, дивлячись у блакитні очі. — Я знаю. Моя раса була виведена штучно на підставі властивостей шкіри Музи. Тож ми, у певному сенсі, споріднені. Наші здібності взаємно нейтралізують одна одну.

— Її ім'я Кассандра, — додав я, поки сама дівчина млосно опустила очі у відповідь на вітання Інкуба, — і вона не говорить. Зазвичай.

— Де ти її взяв? Вони ж такі рідкісні...

— Сама взялася, — хмикнув я. — Коротше кажучи, Найсе. Я до тебе із проханням. На щастя, Кам'яне узбережжя рясніє найрізноманітнішою публікою, тож на його вулицях на нас не звертають особливої уваги. Але нам необхідно десь затаїтися. Мені вдалось врятувати свою картку з Золотого — там довга історія, але, підозрюю, що моє обличчя зараз — не найкраща візитка. Ти з цим допоможеш?

— Вам пощастило, — Інкуб знову перейшов на діловий тон. — У мене останнім часом часто бувають гості, і я якраз нещодавно налагодив спілкування із комендантом корпусу. Так що без проблем виб'ю вам пару кімнат. Я так розумію, одну для жінок і місце для тебе?

— Якщо можливо, то кімната для нас із Кассандрою та місце для Аєксі.

Найс підняв брову, а потім перевів погляд з мене на Музу. Та помахала пальчиками.

— Гаразд, це не моя справа, — резюмував він. — Організую.