9.19.

На Арені я «познайомився» з представниками багатьох рас, вивчив і відчув на власній шкурі їхні особливості та відточив свою майстерність бою до досконалості.

Як я дізнався згодом, усі бійці Арени мали своєрідний негласний рейтинг. Можу похвалитися без зайвої скромності, що я довгий час посідав у ньому перше місце. Не те, щоб це мало для мене велике значення… Але було приємно.

Однак у певний момент шепіт між камерами та розмови охорони донесли до мене, що на Арені з’явився новий чемпіон, що побив мій рекорд перемог.

Я з нетерпінням чекав на наш поєдинок. І довго мене не мучили — Т’яра швидко призначила дату й навіть сповістила мене про цю визначну подію.

Тож я був готовий.

День видався напрочуд сонячним навіть для Золотого. Мене вивели на Арену в ланцюгах та вручили зброю. На мій подив, мені вперше подали те, чим я володів повною мірою — катану. Тільки після цього ланцюги зняли, а працівники Арени зникли, перш ніж я встиг пустити її в хід.

Ну що ж? Де мій супротивник?

Я з подивом оглядався, але на Арені я поки що був один. Потім на іншому кінці, так само, в ланцюгах, з'явилася темна фігура в плащі. Поки з неї знімали кайдани, я вдивлявся в супротивника, повільно впізнаючи його, а над нашими головами тим часом гримів бадьорий голос Т’яри:

— Пані та панове! Завсідники та гості Арени! Цього видовища ви чекали давно. Безумовний чемпіон Арени на прізвисько Безіменний сьогодні виступить проти бійчині, яка наважилася кинути йому виклик вражаючою низкою абсолютних перемог. Ви, без сумніву, чули це гучне ім'я, адже проти нього ніхто інший, як одна з найнебезпечніших злочинниць 77-ми світів — вбивця на прізвисько Машина Смерті!

Вона наближалася. І я вже чудово бачив босі ноги, що впевнено йшли по гарячому піску, знайому жилаву постать, обтягнуту безліччю ремінців, де в інший час ховалися лічні ножі та ножички, які їхня господиня колекціонувала, чорні губи на блідому обличчі, що кривилися в передчутті та низько насунутий капюшон, який ховав очі.

А ще я побачив дві блискучі катани, які в блискавичному розвороті пролетіли в небезпечній близькості від мене.

Я швидко відскочив. Що з Аєксі? Чи вона не впізнає мене?

— І головна родзинка сьогоднішнього бою, панове, — до непристойності задоволеним голосом продовжила моя дорога двоюрідна сестричка, — щоб зрівняти шанси супротивників, Машина Смерті битиметься наосліп. Бійцям дозволено захищатися виданою зброєю та голими руками.

Чорт забирай! Тепер я побачив те, чого одразу не розгледів під капюшоном — очі Аєксі приховувала металева маска без прорізів, виготовлена з того ж металу, що й мій намордник.

Просто чудово. Аєксі не може бачити, а я — дати їй зрозуміти, що це я. Пат.

Я обережно й тихо відступав, намагаючись не давати Аєксі вирахувати, де я. Але натовп, як на зло, завмер в очікуванні й замовк.

— Чемпіоне? — Аєксі одночасно змахнула мечами — ліворуч від себе на рівні ніг і праворуч на рівні голови. — Підійди ближче, і ми дізнаємось, який із тебе боєць насправді!

Так, я майже забув, що моя вірна подруга ловить справжній кайф від вбивства, а публічні виступи — її рідна стихія. Крім того, сам стиль Аєксі був призначений для бою відразу з декількома противниками, тому зараз, засліплена, вона прийняла оборонну тактику, роблячи різкі запобіжні випади на невеликій відстані від себе. Таким чином, весь навколишній простір перетворився в якусь м'ясорубку, де ножі, щоправда, працювали вхолосту.

  — Агов! — підбадьорювала вона, самовпевнено посміхаючись. — Не бійся, я тебе не скривджу, мишеня, — фраза перервалася черговим випадом меча. — Ну, можливо, трохи…

Т’яра. Ось же тварюка... Яких тільки підлостей, небезпек і незручностей вона мені не створювала, але таку злість на неї я відчував вперше.

Як дати зрозуміти, що це я?

Аєксі дуже уважно (ще б пак, адже від цього залежало її життя, як вона думала) вслухалася в те, що відбувалось, ловила чуйним слухом кожен мій рух, повільно наступаючи впевненими кроками в мій бік. Б'юся об заклад, внутрішньо дивуючись такій поведінці супротивника, вона чекала від мене підлості, тому не послаблювала захисту.

Причому на слух моїй подрузі скаржитися не доводилось. Випад — я ледве встиг упіймати атаку власним мечем. Аєксі багатообіцяюче усміхнулась. Ще атака — і мені знову довелося відбиватись, роблячи черговий незапланований крок назад.

Вимушено задкуючи, я надто пізно помітив, що Аєксі завбачливо тримає під контролем і мої шляхи відступу, змушуючи неминуче впертись у сітку… Що я нарешті й зробив.

Аєксі має дуже хорошу реакцію, але перш ніж вона встигла по-справжньому атакувати, я все ж прискорився хоча б для того, щоб ухилитись. І з великим подивом виявив, що зробив це не один.

За сіткою, прямо за моєю спиною (а перед тим я бачив краєм ока якийсь рух з верхнього боку Арени в мій бік, ніби натовп обсипався, але було якось не до того) хтось вимогливо запитав:

— Якого біса ти не захищаєшся?!

Я озирнувся на мить. Це коштувало мені глибокої подряпини на плечі, але яка це дрібниця порівняно з тим, що я побачив.