9.12.

— Пані та панове, дозвольте представити вашій увазі наших сьогоднішніх бійців, — пролунав звідкись зверху багаторазово посилений і до нудоти знайомий голос господарки Арени. — Не пропустіть це захоплююче видовище, адже на нашу Арену сьогодні виходить сам двійник Князя Олексія, що встиг прославитись у всіх 77-ми світах! Так, вам не почулося, дорогі глядачі, той самий клон, бунтар і самозванець, сьогодні зустрінеться в двобої з диким Хижаком. Наодинці, без правил і обмежень! — по-моєму, Т’яра отримувала від цього велике задоволення. — Противникам дозволено захищатися голими руками.

Остання фраза була промовлена не «рекламним», а цілком буденним тоном і означала, судячи з усього, офіційний початок бою.

Я знав про Хижаків небагато. Щось мені розповідав Найс, дещо я почув від Влаха, кілька незначних фактів встиг перехопити у випадкових розмовах. І зараз у пам'яті виплив один-єдиний спогад, який можна було назвати інструкцією з порятунку. Щоки Хижаків складаються з еластичної шкіри, яка дозволяє їм прикривати зуби у спокійному стані, але в момент агресії вона трансформується, даючи жертві фору в 15 секунд, яку всі мої знайомі, з ким я будь-коли піднімав в розмові цю тему, одноголосно рекомендували використовувати для втечі.

Не в цьому випадку. Тому мені нічого не залишалося, окрім як не рухатися з місця та з сумішшю цікавості й жаху спостерігати за перетворенням.

Губи противника розходилися вгору й униз, убік, все сильніше оголюючи два рівні ряди довжелезних шабель, які з натяжкою можна було назвати зубами, що були щільно стиснуті й займали в такому стані відстань від самого носа хижака до підборіддя. Коли ікла оголилися повністю, нижня щелепа, куди більш рухлива, ніж людська, відкрилася, оголюючи темну пащу з тонким язиком на зразок зміїного, і пролунало загрозливе гарчання..

Якби в мене був вибір, я вважав би за краще зараз побачити перед собою лускатого монстра, настільки жахливо виглядали ці зміни на тлі людського обличчя й фігури. Мозок відмовлявся вірити в те, що чарівний Влах або таємнича незнайомка з Трамваю могли мати такий вигляд.

Але вибору не було. Ні в чому.

Завершивши перетворення, Хижак опустився на передні лапи (а я не можу інакше назвати його змінені кінцівки з подовженими нігтями й пальцями), завмер на кілька секунд, прогинаючи спину в підготовці до стрибка, і я зрозумів, що час діяти.

Випереджаючи супротивника, я прискорився, роблячи кілька обережних кроків убік. Відчув, як серця в грудях забилися швидше, побачив, як сповільнилися рухи натовпу, що біснувався за ґратами, перевів погляд на противника і...

З жахом зрозумів, що він теж прискорився. При цьому Хижак не тільки встигав за мною, а й перевершував мене у швидкості.

Оце справді був сюрприз. Ніхто й ніколи не казав мені, що хижаки таке вміють. Або принаймні я цього не пам'ятаю.

Та зараз спогади хвилювали мене найменше на світі, тому що за мить знову довелося стрімко тікати від вихору, що пронісся над моєю головою і в якому віддалено вгадувалась людська постать.

Погані мої справи. Хижак спритно чіплявся за сітку, що стягувала Арену, швидко пересуваючись по ній, ніби неймовірних розмірів комаха. При цьому з якоїсь незрозумілої мені причини він уникав її верхньої частини, хоча легко міг би подолати цю перешкоду й накинутись на натовп. Втім, причина такої поведінки стала зрозуміла, щойно я підняв голову — по периметру Арени стояли лучники з арбалетами напоготові, що, судячи з усього, закликало учасників двобою дотримуватися правил.

Схоже, що на відміну від мене, Хижак був на Арені не вперше, і навіть його напіврозумного стану було достатньо для того, щоб засвоїти уроки минулого.

Противник вибрав обережну тактику — не зупиняючись і не знижуючи швидкості, він пересувався зигзагами в наданому просторі, періодично пролітаючи повз мене й прямо в стрибку намагаючись відкусити мені голову.

На щастя, ми практично зрівнялися в швидкості, що дозволяло мені уникати небезпеки, але, кажучи відверто, в голові роїлися думки одна сумніша за іншу.

Було стійке відчуття, що мене з кимось переплутали. Так і хотілося крикнути на все горло: «Я не той! Я не воїн, я взагалі не з цього жорстокого та незрозумілого світу! Лише скромний працівник розумової праці…» Стоп. Вітаю тебе, такий чіткий і потрібний спогад.

Працівник розумової праці — то думай головою! Хижак швидший за мене. Але це не всі мої переваги.

Розум. І надлюдська сила.