9.10.

Останнім часом мої пробудження не можна було назвати особливо приємними. Але це конкретне рішуче посіло перше місце у негативному рейтингу.

Невелика кімната, що нагадувала кузню, як водиться, була без вікон. Несподівану асоціацію викликали в мене вогнище та ковадло, а також загальний антураж приміщення. Призначення деяких елементів інтер'єру було для мене поки що не до кінця зрозуміле.

Я, задля різноманітності, був прикутий не до стіни, а до кам'яного крісла з високими підлокітниками та без спинки. Причому прикутий намертво за зап'ястя та кісточки якимись новими кайданами з темного металу з видимими неоднорідностями. Це та сама сталь, про яку говорив Валерій?

Не встиг я до ладу розвинути цю думку, як з подивом виявив, що на потилиці клацнула застібка намордника, а звільнених щік і підборіддя торкнулося, нарешті, відносно свіже повітря.

— Що відбувається?.. — я розгублено озирнувся й ніс до носа зіткнувся з Т'ярою, яка, як з'ясувалося, стояла за моєю спиною.

Та лише мовчки посміхнулась, граючи знятим намордником, що давав у мізерному освітленні слабкі й дещо моторошні відблиски.

— Ми в певному сенсі родичі, — раптово заявила вона, повільно обминаючи мій «трон» і навіть не дивлячись у мій бік.

— Це я вже зрозумів, — відповів обережно, не знаючи, чого чекати від цієї вар'ятки.

— Однак, на відміну від тебе, любий спадкоємцю роду, — очі Т'яри виражали щось дуже погане, — ніхто не покладав на мене жодних надій і не створював жодних особливих умов. А з нас двох рідна йому тільки я.

— До чого ти ведеш?

Звичайно, я не міг не розуміти, про кого йдеться, але напрям розмови подобався мені все менше, тож я вже не знав, чи хочу відтягнути її розв'язку чи навпаки — дізнатися, нарешті, що вона для мене приготувала.

— Ти знаєш, чому Аристократія так не любить Первородних? — поцікавилась Т’яра замість відповіді.

— Взагалі вперше чую.

І це правда.

— Від альянсу Аристократа з представником іншої раси іноді може народитись незвичайна дитина. Має здібності, які раніше не зустрічалися ні в кого. Небезпека у цьому, що ці здібності можуть передатися наступному поколінню, у такому разі не виключена поява нової раси. А від них, як бачиш, і так достатньо проблем.

— Так ось звідки вони беруться…

— Не тільки. Але це так звані «самоорганізовані» раси, що з'явилися природним шляхом. Тож, до чого я, — Тьяра ненадовго замовкла, зосереджено роздивляючись вогонь, потім знову перевела погляд на мене. — Аристократія переслідує та знищує Первородних, якщо вдається їх виявити. Князь Валерій не хотів такої долі для своєї доньки та змусив офіційну владу визнати мене. З цього приводу навіть папір є, що дає мені індивідуальне право про життя. З печаткою та підписом. Довелося, щоправда, піти на деякі поступки. Зокрема, виконати умову Аристократії, яка усувала головну проблему, пов'язану зі мною.

Я швидко перебрав у голові все, що вона сказала, і дійшов висновку, що я або неправильно зрозумів її, або вони дійсно...

— Я позбавлена можливості мати дітей. У мене відібрали її найдоступнішим і найнадійнішим способом — хірургічно. Зате натомість я отримала той самий чудовий папір. Вигідний обмін, чи не так?

Я промовчав.

— Я з цікавістю спостерігала за твоєю стрімкою кар'єрою, — продовжила Т’яра натхненно. — О, ти дивовижний, мій любий кузене. Твої рішення бентежать весь світ, змушують Аристократію вити й гризтися одне з одним, а сам ти при цьому невловимий і загадковий, більшу частину часу ховаєшся невідомо де й отримуєш від бойової форми Аристократів унікальні й невідомо за які заслуги дані тобі можливості... — вона схилила голову набік, пильно дивлячись на мене та жадібно чекаючи моєї реакції. — А тепер я, незаконнонароджена дочка Аристократа, позбавлю тебе цього привілею.

— Що?..

Т’яра вже не приховувала посмішки, а я, гублячись у здогадах, один з яких був гірший за інший, оглянув кімнату уважніше.

Мені в очі раптом кинулися дві великі скоби з того ж металу, що сковував мої кінцівки, розкладені на ковадлі. Дивно, що я не звернув на них уваги раніше.

— Валерій порадив позбутися крил, — продовжувала моя дорога кузина, — хоч він і не продумав, як це зробити. Нічого, я кмітлива…

Я вже слухав не дуже уважно, з жахом спостерігаючи, як до ковадла підійшов карлик із зморщеним обличчям, підхопив ковальськими кліщами одну зі скоб і підніс її до вогню.

— …І тоді я вирішила, що постійний результат буде надійнішим, — закінчила Т’яра якусь фразу, яку я повністю прослухав.

— Я вб'ю тебе, — видихнув я у відчайдушній спробі уникнути тортури, що чекала на мене.

— Не давай порожніх обіцянок, — співрозмовниця посміхнулась на весь рот, не стримуючи своїх справжніх емоцій. — Ти знаєш, навіщо я зняла з тебе нашийник?

— Навіщо? — автоматично перепитав я, бажаючи за всяку ціну потягнути час, хоча мені було не дуже цікаво.

— Хочу чути кожен твій крик, кожне благання, щоб сповна насолодитися ними.