9.9.

— Ні за яких обставин. — уточнив він. — Слухай та запам'ятовуй. Насамперед, виключи з його раціону м'ясо, дієта його трохи послабить. Потім тобі потрібно блокувати бойову форму. Ти чула про дамаську сталь?

Знайома назва.

— Рідкісний метал. Але дістати можна.

— Вона блокує можливість перетворення. Якби йшлося про звичайного Аристократа, щільних браслетів на руках і ногах було б достатньо, але Олексій у нас відрізняється особливими навичками, — Валерій знову повернувся, з цікавістю заглядаючи мені у вічі. — Він уміє заморожувати перетворення на проміжній фазі. Тобто закликати лише крила й залишатися при цьому свідомим. Тож варто вигадати щось і на цей випадок.

— Є деякі думки, — Т’яра потерла руки в зловісному передчутті.

— Хотів би я знати, як ти це робиш, чорт забирай, — продовжив дядько, не звертаючи на неї уваги. Він все ще шукав щось у моєму погляді й, судячи з погано прихованого подиву, не знаходив цього. — Що ж з тобою сталось? Ця лють мені знайома, але все інше… — простягнуши руку, він провів долонею по моїй щоці, — Що з тобою зробили? А це що? — пальці ковзнули по ненависному наморднику на моє вухо, затрималися на сережці. — Цікава прикраса, — на пару секунд Валерій завмер у роздумах, ніби вирішував, зірвати її чи залишити. — Може ще стати в нагоді, — пальці зісковзнули. — До речі, все хотів запитати, — об'єктом уваги мого дорогого родича знову стала Т’яра, — навіщо? — поцікавився він, вказуючи на єдине, що заважало мені відкусити пальці, що безцеремонно обмацували моє обличчя кілька секунд тому.

— Багато базікає, — поскаржилась та. — Дратує мене. Прибрати?

— О, ні-ні, мені якраз подобається. Давно я не отримував такого задоволення від розмови з племінником. Крім того, забалакувати він вміє не гірше за Адвокатів, тож я рекомендував би залишити, як є, — Валерій ще раз оглянув мене з ніг до голови. — Яке видовище. Шкода, твої шанувальники не можуть бачити зараз свого улюбленого Князя… Хоча, маю сказати, не можуть не тільки тому, що наша розмова залишиться в секреті, — більшість із них уже ніколи нічого не побачить.

Лють, що клекотіла в мені з моменту, коли я побачив цю гидку посмішку на знайомому блідому обличчі, раптово досягла точки кипіння. Я відчував, як усередині піднімається пружна нестримна хвиля чистого гніву, застилаючи очі червоною пеленою.

Всі інші відчуття лишилася десь на краю свідомості. Саме звідти до мене долинув звук каменю, що повільно тріскався від того, як я напружив всі м'язи, намагаючись вирвати зі стіни кайдани, що стримували зап'ястя.

У повітрі блиснуло лезо меча-тростини й врізалося мені в плече, повертаючи ясність думок.

Хотілось кричати, але чортів намордник змушував щільно стиснути зуби, через що з мого горла вирвався лише глухий хрип.

— Я ж казав тобі, — спокійно прокоментував Валерій, різким рухом виймаючи з моєї плоті свою зброю, а потім протираючи її білою хустинкою від крові. — За ним потрібно пильно стежити. І — мало не забув — коли розподілятимеш зброю для поєдинків, не здумай давати йому в руки меч, інакше жоден бій не триватиме більше трьох хвилин.

— Ти занадто високої думки про свого улюбленого племінничка, — скривилася Т’яра. — Однак мені теж зовсім не подобається варіант, де він використовує на моїх звірятках свій улюблений прийом. Так, не дивися так здивовано, я стежила за біографією Олексія.

— Вмієш мене порадувати, — прокоментував Валерій, і зробивши на собою зусилля, холодно цмокнув мою, як розумію, двоюрідну сестру в лоб. — А тепер на мене чекають справи. Проте ти тут і сама впораєшся. Я в тебе вірю.

На мій подив, Т’яра раптом щиро усміхнулася, а потім перевела погляд на мене і, дочекавшись, поки Валерій вийде, підійшла ближче. Відкрила рота, ніби збираючись щось сказати, але передумала. Правий куточок її губ поповз угору, спотворюючи обличчя гаденькою усмішкою. А потім вона простягнула руку до мого нашийника, клацнула застібкою — і я знепритомнів.