9.8.

Судячи з усього, велика кількість ланцюгів моїх тюремників жодним чином не заспокоювала, тому що транспортувати мене воліли в несвідомому стані. З цією метою Т’яра, як правило, використовувала нашийник, що стискав моє горло доти, поки задоволена крива посмішка на її огидному обличчі не тонула в темряві. Треба віддати цій стерві належне — про кров та її роль в організмі вона знала все.

Важко передати всю гаму емоцій, що сколихнулися в мені, коли одного разу, розплющивши очі, я виявив себе розп'ятим на стіні у великому й досить світлому для підвалів Арени приміщенні та побачив, що з іншого його кінця до мене, спираючись на знайому тростину, наближається мій дорогий високопоставлений родич. Можу лише сказати, що позитивних серед них було дуже мало.

— Нарешті, — з полегшенням видихнув Князь Валерій, наблизившись достатньо, щоби переконатися, яка саме версія Олексія розпластана перед ним на кам'яній кладці.

Із задоволенням привітався б якимось доречним способом, наприклад, плювком в обличчя, але чортів намордник позбавляв мене навіть такої невинної розваги.

— І не треба так виблискувати в мій бік очима, — продовжив дядько, енергійно знімаючи дорожні рукавички. — Завдяки твоїм старанням репутація роду безнадійно зіпсована, а довіра Марії-Олександри до мене особисто відчутно похитнулася. Я витратив безліч ресурсів на твої пошуки. Твої вибрики дорого коштують сім'ї!

— А зловила його в результаті я, — втрутилася в розмову Т’яра, яка, як я тільки тепер помітив, стояла неподалік.

Валерій, схоже, теж забув про її присутність.

— Ти в мене завжди була розумницею, — незважаючи на теплі слова, погляд Аристократа залишався байдужим. — А тепер залиш нас на якийсь час.

— Цікаво, навіщо? — нахабства цій пані точно не займати. — Ти хочеш поговорити з клоном про щось, чого мені не варто чути?

Ламати комедію не мало сенсу. Валерій звертався до мене як до справжнього. І всі присутні вже знали чому.

— Т'яро, — простягнуши руку, Аристократ погладив її по щоці, — люба. Якби ти тільки вміла застосовувати свої здібності там, де це справді потрібно…

Напівкровка стиснула зуби та відійшла.

— Проте його зловила я. Можеш не дякувати, тату.

Не схоже, щоб Валерій збирався дякувати.

— Мила дівчинко, — почав він.

Звучало це трохи кумедно, якщо врахувати, що зовні Т’яра виглядала років на десять старшою.

— Прошу, не забувай, завдяки кому цей чудовий заклад функціонує та розвивається. Тож якщо ти хочеш, щоб фінансування Арени продовжувало бути все таким же щедрим, будь ласка, поводься скромніше.

Напівкровка замовкла, але залишилася в залі. А Валерій ненадовго замислився.

— Мабуть, все складається навіть вдало, — продовжив він, нарешті, звертаючись до мене. — Скажу відверто, твоя присутність на політичній арені зараз украй небажана. Крім того, ти вже в курсі, — він посміхнувся, — що я маю гідну заміну.

Від цих слів я мимоволі стиснув кулаки.

— Скажу більше, вдалішого місця, щоб сховати тебе, я не зміг би придумати за всього бажання, — білі пальці замислено вибивали дріб на золотистому руків'ї тростини. — Ніхто не шукатиме Аристократа серед бійців Арени — це абсурд. Тут ти будеш у надійних руках, а тренування піде тобі на користь.

— Якщо він не програє, — підняла брову господиня Арени. — Ти не боїшся, що його вб'ють? Я думаю, що раптова і дуже характерна смерть переможця може трохи відкрити широкій публіці твої плани.

— Вб'ють? — Валерій, здавалося, був настільки вражений цією заявою, що, украй саркастично посміхаючись, навіть повернувся до співрозмовниці всім корпусом. — Дорогенька моя, перед тобою юнак, який узяв бойову зброю в руки в дванадцять років і з тих пір жодного разу не поставив під сумнів твердження, що Червоний рід складається з природжених мечників. Я особисто навчив його всьому, що знаю, і можу з усією відповідальністю заявити, що це був мій найкращий учень, — Аристократ кинув на мене погляд, сповнений жалю. — Єдине, про що тобі дійсно варто турбуватися — це про те, що сто відсотків поєдинків із летальним кінцем для супротивника можуть викликати підозри.

Т’яра пирхнула.

— Взагалі-то у мене унікальна колекція. Під Ареною зібрані найкращі…

Але Валерій не дав їй договорити.

— Я знаю, що кажу. Якщо ти не хочеш втратити більшу частину своїх «найкращих», рекомендую вжити деяких заходів… Для зрівняння шансів. Я тебе навчу.

— Ва-ау, — неприємним голосом протягнула напівкровка. — У мене зараз буде скорочений курс з утримання Аристократа?

— Так, — жорстко перервав Валерій, у голосі якого вже прозирало роздратування. — Тому сказане не повинно покинути ці стіни.