9.4.

Цього разу мені не вдалось приховати подив на своєму обличчі.

— Припустимо… Але звідки ви можете знати про Трамвай?

— Ви вже були тут, князю Олексію. Близько двох років тому. І ми говорили з вами про Трамваї. Ви хотіли знати, що це таке і чому ви можете ним користуватися.

— Справді? Нам вдалось щось з'ясувати?

— Ніхто не знає, що таке Трамвай. У мене також немає цієї інформації. Я вам сказав лише те, що знаю — ним не користувалися так давно, що всі вирішили: Трамвай — це лише легенда.

— А як вона звучить?

Доглядач хмикнув.

— Правильне питання. Легенда свідчить, що Трамвай приходить до всіх, хто шукає справедливості. Що він здатний кожного відвезти на свою зупинку, навіть якщо той сам не знає, де вона. А ще - Трамвай завжди приходить вчасно.

Це точно.

Отже, я міг керувати Трамваєм до зустрічі з Карелом. Але теж не знав чому.

— Я бачу, вас не дивує той факт, що згаданої розмови я не пам'ятаю.

— Анітрохи. Так зазвичай буває після зустрічі із деякими Менталами.

До речі — дякую, що нагадали.

— Наприклад, із Карелом?

— Наприклад, із ним.

— Він був тут? Говорив із вами?

— Він бував тут і не раз. Бібліотека існує поза політикою, вона ізольована від зовнішнього світу. Це царство знань, у ньому може знайти притулок навіть найбуремніша душа.

— Я розумію. Але він був тут нещодавно, чи не так?

— Був. Близько двох місяців тому Карел ненадовго відвідав мене. Він був дуже схвильований. Його проти волі затягнули в небезпечну гру, де він опинився поза сторонами, між молотом і ковадлом.

— Мною та замовником?

— Правильно. Ви погано знаєте його, Князю, але Карел не такий, яким здається на перший погляд. У нашому світі взагалі мало що насправді таке, яким здається на перший погляд. Ось, наприклад. Як ви зайшли сюди?

— Через двері, — не замислюючись, відповів я.

— Які двері?

Я озирнувся. Стіни були заставлені книгами. Жодних вікон, крім єдиного, що вінчало купол, як жодних дверей тут не спостерігалося.

— Важко сказати...

— Ви прийняли на себе важку ношу, Князю Олексію. Щоб нести її, потрібні не лише сили, а й мудрість. Вчіться бачити крізь предмети.

— До чого ви ведете?

— Карела тут давно немає, — раптово змінив тему доглядач. — Куди він подався, я не знаю.

— Але він розповів вам, що сталося. Ви можете підтвердити його слова?

— Як я вже сказав, бібліотека поза політикою. А я не покидаю цих стін.

Чомусь я не сподівався на іншу відповідь. І сваритися зі старим не було жодного бажання.

— Прошу вас. Якщо ви знаєте, де можна знайти Карела, скажіть про це. Мова не тільки про мене.

— Коли людині погано, вона вирушає на батьківщину.

— І звідки він родом?

Кілька секунд старий роздумливо мовчав, але все ж відповів.

— Розбите.

— Дякую.

Більше мене тут нічого не тримало, тож я став уважніше розглядати стіни у пошуках виходу. Не варто гаяти часу... І, до речі, про час.

— Перепрошую, — знову звернувся я до доглядача. — Який зараз місяць?

— Липень.

Погода в Дзеркалах могла залежати від будь-чого, але в них дотримувалися загального літочислення, щоб мати можливість орієнтуватися в часі. Основою служила знайома мені календарна система, яка вважалася традиційною, але Найс, який розповів мені все це, так і не зміг пояснити, чому рік містив таку незручну кількість днів та ще й кожен четвертий був на один день довшим.

Не страшно — я знав.

Я уточнив число й з'ясував, що в реальному часі був відсутній рівно стільки, скільки провів у Вересневому гаю, — тобто майже місяць. Це корисна інформація.

Після цього я почав шукати вихід. Старий не звертав уваги на мої пошуки, а я незабаром виявив, що стелаж із книгами відходить від стіни, якщо знайти потрібний том. На кожній полиці свій.

— Бачити крізь предмети кажете? — запитав я на прощання.

Старий схвально кивнув.

— І благаю, — додав він, — будьте великодушніші за ковадло.