9.3.

У будь-якому разі, дякую за теплий прийом, але я тут ненадовго. Дайте мені тільки поспілкуватися з цією червоноокою заразою на ім’я Карел.

До бібліотеки я дістався без проблем. Інше питання, що дверей у будівлі не було. Гладенька кладка з великої темно-жовтої цегли тяглася по всьому периметру круглої вежі, я обійшов її двічі.

— Та коли вже це закінчиться?! — спересердя обурився я, у розпачі проводячи рукою по розігрітій сонцем поверхні. — Може в цьому безглуздому світі хоч щось бути, як у людей?

Мене немов струмом ударило. Я не мав на увазі це Дзеркало, я мав на увазі їх усі. Тому що всі вони пов'язані, всі є різними гранями одного цілого. Такого собі… Я не знаю, як назвати. Такого собі чогось, зшитого ніби з різних шматків. Причому на перший погляд, зшитого у довільному порядку, але насправді це не так. І я не з цього світу, не з одного із Дзеркал, я з іншого світу, далекого від цієї… Фрагменторики. Знаю, що такого слова не існує, зате воно доволі точно описує цей світ. Дурне? Довге? Хай буде Фрагма. Так краще?

Але, повертаючись до головного, звідки я? Чому я тут? І до чого тут Князь Олексій у такому разі? Адже це теж я.

Так, саме так. Досить себе обманювати — я ні на секунду не вірив серйозно, що можу бути клоном. Напевно, справжній клон теж не повірив би. Мені тільки потрібні докази, щоб розвіяти певні сумніви.

Як можна бути двома особами одночасно?

Я б, мабуть, не здивувався, якби в той момент ненароком відповів і на це запитання, але мою хвилину одкровень, як завжди, перервали. Одна з плит під моїми розгубленими погладжуваннями раптово почала повільно провалюватись всередину, потім потягнула за собою другу, третю... І протягом хвилини переді мною утворився темний вхід у невідомість саме по висоті мого зросту.

— То воно просто відкривалося, — зітхнув я.

І пірнув у темряву. Мене огорнула приємна на тлі місцевої погоди прохолода, а наприкінці тунелю незабаром заблищало слабке світло. Чесно скажу, я йшов до нього без жодних сумнівів — чомусь тутешня атмосфера вселяла спокій і впевненість.

Тунель закінчився швидше, ніж я думав. Я опинився в уже знайомому круглому приміщенні, заставленому книгами. У порівнянні з копією у Вересневому гаю воно було величезним, але по картинці, яку представив моїй уяві Ментал, я його саме таким і запам'ятав. Тільки каталогів моєї пам'яті не вистачало, а сонячне світло якимось дивним чином проникало крізь крихітний вітраж на вершині купола, повторюючи кольори візерунка, через що на підлозі утворювалося збільшене зображення синьої троянди. Підозрюю, що у вітраж була вбудована якась особлива лінза, що розсіює світло по всьому приміщенню.

 Крім мене, в бібліотеці була лише одна людина. Коли я увійшов, він знаходився на одному з верхніх ярусів, тримаючись за невеликі вертикальні сходи, єдиний шлях до верхніх полиць.

— Здрастуйте, — сказав я.

Почувши це, людина неквапом почала спускатися, і я зміг її розглянути. Це був сухенький дідок, одягнений, як і я, не за місцевою модою: біла сорочка, жилет старовинного крою та вузькі штани. Його сиве волосся було скуйовджене, а очі ховалися за товстими стеклами круглих окулярів.

— А, Князь, — посміхнувся він, коли наблизився настільки, що зміг мене впізнати. — Ласкаво просимо.

— Як ви дізналися? — розуміючи, що сенсу в ньому немає, я відкинув каптур.

— Це моя робота. Знати якомога більше про всіх, — старий усміхався впевнено и спокійно.

— Тоді, можливо, ви знаєте, що мене шукають.

— Ясна річ, — помітивши щось між полицями, чоловік пройшов повз мене, продовжуючи говорити. — Адже в Акрополісі зараз вершить закон хтось, хто називається тим самим ім'ям, проте він набагато зручніший для влади. А ви — заважаєте.

— Ви справді знаєте багато. Думаєте, я справжній?

— Не сумніваюся, — чоловік замислено гортав книгу, взяту з полиці.

— Звідки вам це відомо?

— Логіка, — старий хмикнув.

— Гаразд, ви знаєте, хто я. Можливо, ви теж представитесь?

— Я доглядач Бібліотеки. Ім'я моє не має значення, та я й сам його вже практично не пам'ятаю. Більшу частину життя я провів у цих стінах, вивчаючи й запам'ятовуючи. Вам, можливо, здається, що це незавидна доля, але, повірте, я побував на своєму віку в таких місцях, де вам не доводилося. І для цього зовсім не обов'язково керувати Трамваєм, достатньо лише розкрити одну з них, — чоловік вказав на щільно заставлені полиці.