9.2.

Особливо якщо врахувати, що людні вулиці та особлива архітектура будівель не залишали мені шансу залишитись непоміченим, щоб скористатися маскуванням. Якщо додати до цього моє туристичне вбрання, виходила якась сумна картина.

Я викликав інтерес. На мене оглядалися, поки що, мабуть, ще не співвідносячи з оголошеннями, але це ненадовго. Тож поки є можливість, треба рухатися. Просто йти вперед і шукати затишний куточок, щоб…

Пізно. На іншому кінці вулиці я впіймав зацікавлений погляд одного з «капюшонів» і, не витрачаючи часу на роздуми, подався у зворотний бік. Хтось крикнув мені, щоб я зупинився. Ага, як же. Потім одна з жінок, що побачила моє обличчя, заверещала. І тоді почалася справжня гонитва.

Добре, якщо хочете побігати, бігтимемо за моїми правилами. Знайшовши більш-менш відкритий майданчик, я розправив крила на очах здивованої публіки й взлетів практично паралельно складній конструкції будівлі. Що, з'їли?

Схопившись за одну з колон, я завмер, обіймаючи її, щоб сховати крила й зістрибнути всередину будівлі. Було видно, як там, унизу, суб'єкти в капюшонах забігають у будівлю. Щось вони мені вже не подобаються.

Поверх, напевно, десятий, ліфтів тут немає, тож доберуться вони не одразу. Є небагато часу, щоб злитися з місцевою обстановкою… Хоча виникає питання, що робити далі. Мені потрібно в бібліотеку, а для цього потрібно запитувати, якимось чином туди діставатися і, мабуть, ходити цими вулицями. У будинках без стін я сховатися не зможу. Пересуватися відкрито не варіант — літаю я швидко, але, підозрюю, що Злидні теж. А їхня поява тепер лише питання часу.

— Гей! — крикнув хтось за моєю спиною. — Ви що тут робите?

До речі, а з чого я взяв, що будівля пуста?

Озирнувшись, побачив людину в такій же темній накидці, як і мої переслідувачі, але капюшон був відкинутий. Приховував він звичайне людське обличчя, тільки здивоване до крайності.

— Від погоні ховаюсь, а що? — вирішивши скористатись моментом, я схопив незнайомця за горло, стиснувши його для переконливості: не до болю, але міцно.

Зважаючи на те, що мені вдалося застати противника зненацька, а також з його реакції, воїном він не був.

— Мене тут нещодавно у рекламі показували, — сказав я, щоб прояснити ситуацію. — Тож ти маєш бути в курсі, хто я. І розуміти, що в мене достатньо сил, щоб відокремити твою голову від плечей без жодної зброї. Це зрозуміло?

— Т-так… — заїкаючись, відповів чоловік.

— Чудово. Частина місцевого населення носить такі ж накидки, як ти. Чому? Хто ви?

— С-служителі Арени, пане… Різні служителі, наш одяг є знаком пошани.

— Що таке Арена?

— Організація пані Т'яри, яка проводить найзнаменитіші бої у 77-ми світах.

Гаразд, розберуся пізніше. Зараз є термінові питання.

— Чим ти тут займаєшся?

— Я? Я — писар. Це канцелярія, п-пане…

Окинувши побіжним поглядом приміщення, я зрозумів, що це правда. Навіть дивно, що я одразу не допетрав.

— Тут є інші?

— Не сьогодні. Вихідний...

— Ну й добре, — унизу вже лунали квапливі кроки, тому я спритним рухом розстебнув застібку на грудях бранця, зірвавши з нього плащ. — Останнє запитання. Як пройти в бібліотеку?

— Куди? — не зрозумів той з переляку.

— Мені потрібна Велика Бібліотека.

Писар простяг руку вбік, я простежив поглядом і помітив закриту вежу з позолоченим куполом, що явно відрізнялась архітектурою від сусідніх будівель.

— Красно дякую, — після чого я прибрав руку з горла свого бранця та вдарив його.

Як я й планував, писар знепритомнів. Про всяк випадок я перевірив пульс — розрахувати силу, коли ти руками гнеш металеві двері, не так просто, але, на щастя, все пройшло вдало.

Нехитрий план дозрів у моїй голові, як тільки я побачив хлопця в накидці, тому, коли група переслідувачів увірвалася на поверх, вони побачили лише постать  у накидці з низько насунутим капюшоном, що схилилася над столом. Нею був я.

Переслідувачі нічого не питали й не марнували часу. Побіжно оглянувши приміщення, вони кинулися вгору сходами. До речі, за манерою рухатися цих людей було помітно, що вони точно фахівці не з каліграфії.

Коли переслідувачі зникли з поля зору, я подумки подякував захованому під столом писареві за скромну комплекцію, що дозволила мені без проблем сховати його несвідоме тіло, а сам швидко спустився вниз. Звичайно, шукати мене будуть, але в натовпі відрізнити від інших буде непросто, а з огляду на те, що служителі Арени — якась привілейована каста, перевіряти їх не повинні. Принаймні я так думаю.