8.11.

Ледве опинився в коридорі, я одразу ж злився зі стіною й прислухався. У Виноградній вітальні було напрочуд тихо. Попрямувавши туди, я проскочив повз Сільвестра, похмурого, але, на мій подив, цілого та неушкодженого. Затримавшись на мить, щоб вирішити, слідувати за ним або перевірити вітальню, я здригнувся від гучного звуку, що пролунав з боку останньої.

Сильвестр навіть не озирнувся, мене ж це переконало у необхідності перевірити її.

Аристократа там уже не було. Осколки шибки, що покривали підлогу, дали зрозуміти, що він вирішив покинути кімнату через вікно. Дивно, невже Аркадій пішов просто так?

Кроки дворецького, що рухався за моєю спиною з незвичайною для нього впевненістю, привернули мою увагу.

— Гей! — покликав я, змусивши того обернутися.

Порожні більма очей світилися червоним. Це що таке?

Поки я міркував, слуга розкрив рота й видав звук, схожий на крик пораненої тварини.

Демонічна сутність проявляється крізь тіло. Чому? Князь Аркадій змінив його?

Не дочекавшись вказівок, дворецький продовжив свій шлях. Прямував він до серванту, щоб розбити скло, коли неслухняні пальці не змогли відкрити його, й дістати старовинний ніж для різання паперу.

— Це, друже, тобі не для прибирання потрібно, — зрозумів нарешті я. — Князь Аркадій наказав убити Сільвестра? Кивни, якщо так.

Продовжуючи огризатися в мій бік, дивне створення насилу зобразило щось схоже на кивок.

— Я скасовую наказ, зрозуміло? На правах Князя. Виконуй свою звичайну роботу. І не смій торкатися Інкуба або його Вчителя.

Не впевнений до кінця, що мене зрозуміли, але ніж дворецький відклав. Мабуть, його варто було б повернути до початкового стану, але я не знав як. Швидко перевіривши найближчі приміщення, помітив одну зі служниць, яка отримала, мабуть, те саме розпорядження. Утихомиривши і її в міру своїх можливостей, я повернувся в кімнату Найса, припустивши, що вони з Сільвестром там.

Я помилився. Голоси лунали з кабінету.

Двері були відчинені, але широка спина Сільвестра приховувала від мене те, що відбувалося.

— Ти не мусив заходити сюди… — почув я його голос.

— Пізно, — у голосі Найса дзвеніла сталь, я навіть не впізнав його одразу.

Протиснувшись у вузький простір між Сильвестром і одвірком так, щоб не зачепити колишнього Мисливця, я побачив наступну картину — Інкуб стояв, спираючись спиною об стіл, його обличчя виражало рішучість, а з ідеальної зачіски вибивалося кілька волосин, що було дуже незвичайно.

Він щось ховав за спиною, але мені не довелося довго гадати що — за мить Інкуб витягнув руку, в якій тримав знайомий мені пістолет із візерунками.

— Чотирнадцятий, — обережно почав Учитель, — це не твоє.

— Звичайно, не моє, — посміхнувся Найс. — На ньому Мисливське гравіювання. Кому ж він може належати, як не Мисливцеві?

Вільною рукою він жбурнув Сильвестру під ноги контракт. Тоненька стопка паперів розлетілася по підлозі. Вчитель мовчав.

— Ваш останній урок? Найважливіший життєвий урок, який ви повинні були дати мені, але не встигли. Кожен повинен знати своє місце, чи не так, Вчителю?

— Справа не в цьому.

— А в чому? — руки Найса тремтіли, я хвилювався, що він може натиснути курок ненавмисно, але втручатись було ще більш ризиковано. — Навіщо потрібні були всі ці слова? Такі правильні та гучні. Про гордість та про честь. Адже вони нічого не означають для вас. Дайте відповідь, Вчителю!

Сільвестр мовчав.

— Принцу не личить плакати. Принц повинен завжди залишатися на висоті. Не звертати уваги на біль та прикрощі. Так ось, Принц помер, Вчителю. Я вірив вам, вірив у вас, але більше я не вірю ні в що. Дякую за чудовий урок.

— Я…

— Мовчіть, — перебив Інкуб. — Скільки порожніх слів, залишених без відповіді питань, брехливих запевнень. Все лише для того, щоб створити ідеальну іграшку. Ви прекрасно впоралися зі своєю роллю, Вчителю. Ви були чудові. Дякую вам за це.

— Чого ти добиваєшся? — стомлено запитав Сільвестр, який зрозумів, що жодні виправдання не звучатимуть на його користь.

— Використайте моє Справжнє Ім'я. Зараз.

В очах Мисливця промайнуло здивування.

— Це нічого не змінить. Ім'я може використати кожен, хто його знає.

— Просто зробіть це. Або я вистрілю.

Сильвестр сумно усміхнувся.

— Я не можу.

— Чому?

Вчитель лише похитав головою.

— Чому?! Дайте відповідь!

Зірвавшись на мить на крик, Найс різко обірвав себе. Прикусив губу.

— А втім, — продовжив він раптом дуже спокійно. — Не варто.

На цей раз все було інакше.