8.9.

— Отже, де звірятко?

Вчитель не відповів. Він покрутив у руках порожню чашку з-під чаю, щось уважно розглядаючи на дні, прихованому залишками напою.

— А це ж не звірятко, — сказав нарешті він. — Це хлопчик. Хлопець. Трохи цікавий, трохи наївний, трохи бунтар, як і всі вони у такому віці. Зі своїми ідеями та мріями, яким судилося розбитись об реальність, зав'янути в роках рабства та розчинитися в процесі насильницького перековування характеру.

Я помітив, що навіть Князю від цього опису стало трохи ніяково. Він скривився.

— Сильвестре, облиш. Це ж просто Інкуб, хоч би чим він відрізнявся від інших і скільки б не коштував.

  — Я бачив суму, прописану у контракті. Так, моделі, здатної зрівнятися з ним у ціні, поки що не існує, але від цього він не перестає бути… Живим.

— А він таким і має бути, — жорстко перебив Аркадій. — У цьому випадку платили не так за зовнішність, як за характер. Не дарма ж нам довелося пожертвувати одним відомим мисливцем для виховання зразка. Я за цим і прийшов. Перевірити, чи він відповідає замовленню.

— Відповідає. Все на місці: волелюбність, гордість, стійкість. Пані замовниця отримає іграшку, яку можна буде ламати роками — я доклав зусиль, — Сільвестр нахилився до співрозмовника. — Ось тільки навіщо це їй? Ми всі в її владі — вибирай будь-кого.

Аркадій повторив рух Учителя, так само довірливо нахилившись уперед.

— В тому то й справа. Їй потрібна нова іграшка. Сильна, яка займе її надовго. Проте все одно зламається. Має бути страховка. Адже справжнє Ім'я Чотирнадцятого в тебе?

— Звичайно. Я передам його тільки Замовниці. І не раніше, ніж настане час. Якщо я не помиляюся, Принц повинен досягти шістнадцяти біологічних років?

— Плани змінилися, — Аркадій випростався. — Вона більше не хоче чекати. Скільки йому зараз на вигляд?

— Чотирнадцять…

— Цього цілком достатньо. Я маю перевірити, чи він готовий. Отже, де Інкуб? — і, перш ніж Сільвестр встиг щось відповісти, звернувся до служниці: — Приведи.

Та, як і слід було очікувати, негайно вирушила виконувати наказ.

— Ви що, збираєтесь його забрати? — запитав Сільвестр з ретельно прихованим хвилюванням.

— Ні, поки що це просто перевірка. Але, якщо вона пройде успішно, за тиждень за ним прибуде майбутня господиня. Якщо ж ні, — очі Аркадія були холодні, — швидше за все, Вчителя Інкубу змінять.

Сильвестр рипнув зубами. Наприкінці коридору можна було почути легкі кроки Найса.

— Я не дозволю, — прошепотів Учитель.

— А як ти можеш завадити? — Аристократ із щирим інтересом підняв брову.

У цей момент двері почали відчинятися, впускаючи об’єкт обговорення.

— Дивись, — прошипів Сільвестр і продовжив уголос: — Чотирнадцятий, стій.

Стулки дверей завмерли. Звідти, де стояв я, у вузькій смузі, що відкривалася мені, було видно завмерлого Найса, на обличчі якого відбивалося замішання, з боку Аркадія ж була видна тільки біла кисть, що притримувала двері.

— Які дурниці, — пирхнув той. — Чотирнадцятий, увійди. Тобі наказує Аристократ.

Нічого не змінилось. З лиця Князя Аркадія почала сповзати посмішка.

— Іди до своєї кімнати, — продовжив Сільвестр, і двері зачинилися зі зворотнього боку.

— Ти не маєш права, — Князь навіть підвівся зі свого місця, що для нього явно було напрочуд яскравим проявом емоцій. — Якого біса? Тільки не кажи, що ти активував Ім'я.

— Я ніколи, — спокійно почав Учитель, — не використав на хлопчику Ім'я. Я просто навчив його розставляти пріоритети. І він піде звідси не раніше, ніж записано у контракті.

— Ти переходиш кордони, Сільвестре. У цьому контракті тебе навіть нема! Ти не учасник, ти просто інструмент, розумієш? — впоратися з голосом Аркадію вдалося, проте очі палали люттю. — Це безглуздо. На тобі магічні пута. Вийти з цього Дзеркала ти не можеш. Та , якщо захочу, я каменя на камені тут не залишу, прямо зараз… От тільки це нижче за мою гідність.

— Я знаю. Я все знаю. Але Чотирнадцятий вийде звідси за шість років, як написано в контракті. А доти — я його вчитель.

— Та ти у своєму розумі?! З ким ти змагатися надумав? — раптом Аркадій різко наблизив своє обличчя до лиця колишнього Мисливця. — Чи ти потрапив під його вплив? Невже він такий сильний, що подіяло навіть на тебе?

Сильвестр дивився відкрито та сміливо.

— Нісенітниця. Але ти все одно не зрозумієш. Ти не людина.

Аркадій онімів від такого нахабства.

— Ти розумієш, що для тебе це кінець? — тихо спитав він.

— Так.

Якийсь час вони дивилися один на одного, а я вирішив, що почув досить. Все це, звичайно, дуже цікаво, але час минає. Найс казав, що я йому допоміг. Зробити це можна зараз чи ніколи. Не знаю як, але я мушу забрати його звідси…