8.7.

Ментал тоді сказав, що використовує свою фантазію. Я думав, він вигадав її, але чи могла ця фантазія ґрунтуватися на спогаді? І чи міг він бути тут? Можливо, в моєму часі цієї будівлі давно немає.

— Найсе… Чи існують ще бібліотеки, схожі на цю?

— Я просив не називати мене так, — буркнув мій друг тихо, але відповів. — Це приміщення сконструйоване за образом Великої Бібліотеки із Золотого, найвідомішої у 77-ми світах. Дивно, що ти не чув...

Я проігнорував його зауваження. Мене цікавило інше. Карел чомусь використав саме це місце. Чому? Можливо, воно щось означало для нього? Тоді який шанс, що він до неї повернеться, коли в нього настануть складні часи? А вони, зважаючи на все, якраз і настали. Знайти Ментала — означало для мене дізнатися правду та отримати свідка, здатного її підтвердити (та хоч під тортурами — я його готовий вивернути, аби тільки відповів), а це саме те, що мені потрібно. Здається, зі своєю наступною зупинкою я визначився.

— Ти шукатимеш книгу чи ні? — пролунав знизу голос Інкуба. — Я змерз.

— Пробач, — довелося трохи спуститися, щоб знайти потрібну полицю. — Ця?

— Нижче. Ось ця, так. Це тонка книжечка червоного кольору.

Яка тут чарівна традиція — не підписувати корінці.

— Лівіше, — інструктував мене Найс. — Ще... Якщо я не помиляюся, вона повинна бути тут.

— Як ти все пам'ятаєш? — вразився я, витягаючи вказану ним книгу.

На обкладинці справді значилася згадана назва. Зручніше влаштувавшись на сходах, я почав поспішно гортати книгу в пошуках змісту. На щастя, у цьому автори виявилися не такими оригінальними.

Представники Алого роду — 137 сторінка… Подивимося.

Князь Валерій. Молодший представник роду, Великий Князь, багаторазовий переможець у елітних поєдинках (здогадуюсь, про що мова), майстер меча тощо, тощо.

Князь Михаїл, старший син роду. Це, виходить, брат Валерія і, оскільки інших родичів немає, мій батько. Регалії та досягнення… Я б віддав перевагу фотографії.

Його дружина Тетяна… Мінімум інформації. За народженням — Багряний рід. Посидів би я над цим генеалогічним деревом…

Князь Олексій. Старший представник роду. Актуальний вік — понад 500 років. Великий Князь, титули, регалії… Сини — Михаїл та Валерій. Навіть не знаю, що я сподівався знайти тут? Стривайте.

Я тільки тепер звернув увагу, що поруч із кожним ім'ям видніється невелика примітка. Інформація щодо цих зауважень знайшлася лише наприкінці розділу.

Князь Олексій — 41 — сірі очі.

Князь Михаїл — 42 — чорна склера, райдужка світиться.

Княгиня Тетяна — 43 — особливість невідома.

Князь Валерій — 44 — відсутність лівої нижньої кінцівки.

Однак виходить, що я успадкував від діда не тільки ім'я. Можливо, є ще щось, чого я не знаю?

І в цей момент у коридорі почулися кроки. Швидкі та рішучі. Ми з Найсом переглянулись — тутешня прислуга рухається майже безшумно — і, не змовляючись, загасили свічки.

Це не допомогло. Двері відчинилися з такою силою, що я випустив книгу. А за мить невпевнене світло висвітлило високу постать Вчителя й помітно зблідлого Найса. Я ледве встиг злитися з полицями.

— Що ти тут робиш? — суворо запитав чоловік.

— Мені не спалося, — під його поглядом Інкуб зіщулився.

— Відмінна нагода зайти до бібліотеки. Тобі недостатньо занять?

— Достатньо, Вчителю.

— Коли тобі надають вільний час, використовуй його з користю. Наприклад, для відпочинку, — чоловік зробив пару кроків і наткнувся поглядом на книгу, що лежала на підлозі. Важко було уявити траєкторію, по якій вона могла б опинитися саме в цьому місці, якби її випустив Найс. — Тут був ще хтось?

— Покоївка, — відповів юнак, не замислюючись. — Але вона вже пішла.

— Ходи в ліжко.

Найс мовчки вийшов, кинувши насамкінець стурбований погляд туди, де бачив мене востаннє. Вчитель, у свою чергу, підняв книгу, прочитав назву та сховав її за пазуху. Потім якось дивно потягнув носом повітря, ніби намагаючись почути щось, недобрим поглядом оглянув кімнату й вийшов.

Я не ризикнув привертати увагу, дозволивши собі покинути бібліотеку лише на світанку.