8.6.

Більшу частину дня я займався тим, що стежив за Найсом, його Вчителем або обома. А вечорами я зазвичай приходив до Інкуба, проявлявся (адже це треба якось називати, так?), і ми довго розмовляли. Я обережно розпитував Найса, а той із задоволенням розповідав мені про світ, якого майже не бачив, але про який так багато знав. До речі, за словами Інкуба від пробудження (до певного віку їх через непотрібність тримали в стані майже безперервного штучного сну) до повноліття (яке у цієї раси умовно настає в 11 біологічних років) він перебував у лабораторії зі своєю «серією», а потім його відразу забрав Вчитель, і за межами Вересневого гаю він з того часу не бував.

Потроху я випитував і те, що мене цікавило особисто. Історія червоного роду Аристократії не давала мені спокою. Від Інкуба я дізнався, що у тутешній бібліотеці є книжка із найбільш актуальною інформацією про склад сімей. Потрапити до бібліотеки не складало труднощів, але я розумів, що знайти ту саму книгу не зумію. Потрібна була допомога.

Коли я вперше заговорив про це з Найсом, той подивився на мене з жахом. Його життя було підпорядковане суворим правилам і вже одна пропозиція порушити режим без відома наставника налякала. Однак не минуло й півгодини, як в Інкубі прокинувся дух авантюризму — з недавніх пір у нього з'явився друг, власна таємниця, а тепер ще й можливість піти проти звичного життя.

Коротше кажучи, наступного разу, як ми й домовлялися, я прийшов за Найсом після опівночі. Згідно з планом, він збирався тільки вдати, що спить, але, коли я прийшов, мій друг у забутті розтягнувся по ліжку, як мені спочатку здалося, в образі дівчини. Але коли я обережно доторкнувся до його плеча, а Найс стрепенувся, злякано на мене дивлячись, я зрозумів, що це мені лише здалося.

Я жестом звелів йому мовчати, і ми почали свій обережний рух по величезному будинку, ховаючись від прислуги, що не знала сну.

До речі, особняк і справді був безрозмірним. У ньому можна було жити, навіть не турбуючи своєю присутністю господарів. Що, власне, я й робив. Діставати їжу за умови, що слуги мені беззаперечно підкоряються, а Найс періодично підгодовує, було нескладно, нічліг же я собі влаштував на горищі. До речі, чомусь тільки тепер, заживши життям примари, я раптово виявив, що при нормальну стані здоров'я дуже мало сплю — години 4, не більше. Це корисне відкриття дозволило мені зробити інше, куди цікавіше — як би міцно й довго я не спав, яким би виспаним себе не відчував, я не мав сновидінь. Ніколи.

— Прийшли, — впівголоса повідомив Найс, що нерішуче завмер перед зачиненими дверима.

Обережно його відсунувши, я взявся за ручку, помірно застосував силу — і, клацнувши, замок впустив нас. Усередині було темно, я не відразу зорієнтувався, але мій друг виявився спритнішим — не минуло й півхвилини, як поряд спалахнула іскра, а потім запалилася свічка. Тьмяне світло висмикнуло з темряви бліде обличчя Інкуба й тонкі пальці, що тримали канделябр.

— Що ми шукаємо?

Я подивився на акуратні суцільні ряди книг, що сходилися в якійсь точці на круглій стелі. Тепер подібність з якимось недавнім враженням не так впадала в очі, як вдень. І все ж таки, вона була.

— Інформацію про Аристократів. Найсвіжішу, яка є.

Хлопець неквапом пішов уздовж полиць.

— Я читав не всі з них. А деякі читав дуже давно… Але, здається, тобі потрібна «Нова елітна історія».

Звучить дуже схоже на те, що мені потрібно.

— Де її шукати?

Найс невпевнено вказав нагору, на одну з полиць, розташованих під стелею. Ну ясно.

Ех, я б злетів, але не варто йому бачити мої крила… Довелося користуватись методами простих смертних — і, взявши одну зі свічок, я став підніматись вузькими дерев'яними перекладинами, які служили, мабуть, саме для цього.

У міру того, як я піднімався, чорна криниця стелі розступалася переді мною, все сильніше й сильніше навіюючи спогади, а потім там щось блиснуло. Я простягнув руку так, щоб світло впало на невеличке коло вільного простору, до якого зводилися ряди полиць.

— Що ти робиш? — поцікавився Найс.

— Хочу дещо перевірити.

У слабкому світлі заблищали позолочені обриси рельєфу, що зображував троянду, і я нарешті згадав…

Ця бібліотека була зменшеною копією тієї, яку відтворив у моїй голові справжній Карел.