8.4.

Почуте мене дуже спантеличило. Якщо я справді в минулому (опустимо поки що питання, як це взагалі можливо), а Найс, це я запам'ятав виразно, згадував нашу зустріч близько 30 років тому, то Князь Олексій, тобто, я чи мій оригінал, начебто, ще не народився. Тоді про кого йдеться? І хто решта представників роду, яких назвав Найс? Варто обережно це з'ясувати, але спитати його прямо не вийде: це обов'язково наведе Інкуба на думку про мою особистість при нашій наступній зустрічі, а ось цього, судячи зі слів Его, допустити не можна.

Хоча тепер я остаточно заплутався. Зустрівши мене на Кам'яному узбережжі, Найс уже знав про зустріч, яка для мене фактично ще не трапилась. Тобто вона була визначена наперед? Чи, потрапивши в минуле, я змінив і власне життя разом зі спогадами?

Але, можливо, їх має Найс.

Повинен сказати, що непомітне прослизання у щілину між прочиненими дверима й косяком я опанував досконало. Пам'ятаючи слова Вчителя, я знав, що в мене всього година, тому не став гаяти часу, проявившись на підвіконні.

Бідолашний Інкуб ледве не підстрибнув, коли мене помітив.

— Карел! — згадав він, приходячи до тями, ім'я, яким я представився. — Як ти тут опинився?

— Досить просто, — відповів я чесно, влаштовуючись зручніше й закидаючи одну ногу на широке підвіконня. — Слухай, а скільки тобі років взагалі?

Почувши моє запитання, Найс підняв брову.

— Я існую 41 рік, якщо тебе це цікавить.

Непогано. Тобто, тепер тобі десь 70.

— Серйозно? А виглядаєш, як хлопчик.

— Я не хлопчик! Просто ми розвиваємось утричі повільніше, ніж люди. Фізично та розумово. Чому ти ставиш такі дивні питання?

Схоже, Найс вирішив, що настала його черга. Даремно.

— Намагаюся розібратись. Чим ви тут займаєтесь взагалі, із цим Вчителем?

Інкуб присів на ліжко, розпускаючи своє довге волосся й починаючи замислено розчісуватися. Схоже, його бентежила моя поведінка, але, подумавши, він прийняв правила гри.

— Вчитель готує мене. Все-таки я Принц. І маю відповідати високому рівню покладених на мене надій, — слова явно були завчені. — Маю виконати своє призначення.

— Це яке ж? — поцікавився я.

— Я дізнаюся, коли настане час, — тонкі брови насупилися, мої питання, схоже, починали дратувати.

Так, настав час змінити тему.

— А що ти маєш на увазі, коли називаєш себе Принцем? І чому Вчитель кличе тебе Чотирнадцятий?

Найс навіть припинив ненадовго доводити до ідеального стану своє й без того сяюче волосся і зміряв мене вбивчим поглядом.

— Коли я говорю, що я Принц, — зі значенням сказав він, — я маю на увазі, що я Принц. Перлина чотирнадцятої серії Інкубів.

О, їх серіями випускають…

— І чим Принц відрізняється від звичайного Інкуба?

Ще один погляд, в якому змішались недовіра та співчуття до мого низького рівня ерудиції.

— Я — головний у серії. Інші мені підкоряються. Крім того, я найсильніший. Кажу ж — найкращий.

І це ти забув згадати у своїх поясненнях, друже... Яка вражаюча забудькуватість. Пояснюється, мабуть, похилим віком.

— Добре, а де решта? Тих, що з твоєї серії?

Продовживши розчісувати волосся, Найс відвернувся.

— Не знаю. Їх готують окремо. Я ж Принц.

— Тоді як щодо інших тринадцяти Принців?

— Я не знаю! — невдоволено прошипів Найс, відкидаючи гребінь. — Про це не можна питати! І тобі тим більше!

— Не кип'ятись ти. Просто дивно якось. У цьому Дзеркалі тільки ви з Учителем і слуги, чи що?

— Так і є. Вчитель каже, що це частина моєї підготовки. Все одно це мертве Дзеркало.

— В якому сенсі?

— До нас тут нікого не було. Та й зараз тільки ми вдвох.

— А слуги?

Хлопець пирхнув.

— Вони не живі. Це просто демонічні сутності.

Он воно як.

— Найсе, розкажи мені про демонічні сутності. Ти ж знаєш, що вони собою представляють?

— Так. Тільки не називай мене так. Це ім'я ще не затверджено.

— Як скажеш. То що таке демонічна сутність?

— Це одне з агресивних безтілесних створінь, якими наповнено Інферно. Вважається, що вони нерозумні, але із цього приводу думки розходяться. Керувати ними можуть лише Аристократи. Найчастіше вони використовують демонічні сутності для виконання будь-якої механічної роботи, ув'язнюючи їх в тіла, з яких вони не можуть вирватися.

— А не простіше найняти звичайних працівників?

— Демонічні сутності сильні, витривалі, не потребують їжі, сну та комфорту. Зручно. О, і ще! — згадав юнак. — Їх також вміють закликати Некроманти, але це переслідується законом.