7.18.

Залишившись наодинці, я замислився. Таміре дала мені 24 години. Чому саме такий термін? Для того, щоб позбутися мене, дуже багато. Хотіла показати себе у вигідному світлі перед підлеглими? Не впевнений, що це їй потрібно. Скоріше хоче встигнути зробити щось за цей час. Якщо так, то робити це вона буде саме під покровом ночі, залишившись якнайдалі від допитливих очей. Тобто зараз.

Вирішивши так, я ковзнув до найближчої стіни, торкнувся її й кілька секунд спостерігав, як фактурна фарба перетікає на мою шкіру, змушуючи її в прямому сенсі ставати невидимою. Забавно, я вже так звик до цього моменту, що перестав помічати його чарівну й відразливу красу. Але, мабуть, не варто приймати все належне.

Остаточно перетворившись на частину інтер'єру, я вирушив у подорож нічним центром.

Через пошкодження, нанесені драконом, більшість переходів зараз була перекрита, а багато приміщень — ізольовані. Мені це було на руку, адже коло пошуку звужувалося в кілька разів. Однак це все одно було не найпростішим завданням.

Я примарою тинявся темними коридорами. Пройшовся до своєї кімнати, бачив відчинені двері в порожню спальню Меріхе, був у головному залі, оранжереї і навіть кабінеті Таміре — порожньо.

Лише коли дійшов до скляного коридору, почув кроки на протилежному кінці. У мене не було жодних сумнівів у тому, що це та, кого я шукаю — решта мешканців центру потребувала відпочинку після повного потрясінь дня.

Моїм першим поривом було кинутися на звук кроків, але я вчасно зрозумів, що скляний коридор викриє мене, і завмер. Талан був на моїй стороні — рішучий стукіт підборів по дзеркальній підлозі наближався. Я тільки й встиг, що втиснутись у стіну, як повз мене промайнула Тамире. Поділ її плаща, що розвівався від поспіху, хльоснув мене по руці, але, на щастя, сенсорка в той момент була надто зайнята своїми думками, щоб розрізняти такі тонкощі на слух.

Звичайно ж, я пішов за нею. Швидко подолавши кілька поворотів, ми наблизилися до закритого переходу. Анітрохи не зніяковівши, Таміре зняла захист і вийшла в зруйнований коридор, я ледве встиг проскочити за нею. У руїнах зберігати покрив невидимості було дуже важко — тішило тільки те, що сенсорка рухалась вперед, не озираючись, крім того, ми невдовзі прийшли.

Невелика тьмяно освітлена червонуватим сяйвом кімната була компактно обставлена технікою, що нагадувала за своєю конструкцією ту, яка стояла в залі управління. І треба сказати, тут вона здавалася більш функціональною.

Я відразу вмостився біля одного з пультів і завмер, старанно зображуючи кнопки.

Таміре обійшла невисоку стійку в центрі кімнати, потім опустила на неї невелику білу пірамідку та торкнулася вершини останньої. Пірамідка засвітилася зеленим, розділилася на три частини, розкрилась, від чого два її верхні сегменти зависли в повітрі.

— Князь Аркадій, — тихо звернулася до пристрою Таміре, склавши руки за спиною.

— Пані Тайларіс, — озвалася оксамитовим баритоном пірамідка.