7.13.

Це сталося, коли я збирався на вилазку з одним із біосенсорів, з котрим у нас склалися, можна сказати, дружні стосунки, — Картером, бо він попросив прикрити його на небезпечній ділянці. Я ледве встиг накинути плащ (який Лео, дотримавши свого слова, справді мені подарував), як будівля центру здригнулася, наче від підземного поштовху.

Перший струс збив мене з пантелику, але другий, набагато потужніший, від якого я сам ледь не втратив рівновагу — довелося навіть вхопитися за ніжку масивного ліжка, — привів до тями.

Не зволікаючи більше, я попрямував до зали управління, тому що, незалежно від того, що сталося, відповіді мали бути там. З деяких пір усі входи до зали були захищені важкими дерев'яними дверима, на зразок тих, що вели до кабінету Таміре. Забувши через поспіх, що вони відчиняються на себе, я з ноги розчахнув стулки всередину. Судячи з тріску, розчахнув назавжди, але зараз це мене хвилювало мало.

У залі управління я відразу ж помітив Таміре, пару техніків, що метушилися над пультами, та Лео в центрі, біля головної панелі, яку активізувала лише наша спільна кров.

— Що відбувається?

— Проблеми, — неохоче відповіла господиня центру, підводячи голову до прозорого купола, що накривав залу.

Я простежив за її поглядом. Крізь знамените скло третього ступеня захисту, через яке зазвичай пробивалися потоки світла, зараз у приміщення потрапляла лише величезна тінь. Її відкидало неосяжних розмірів створіння, найбільше схоже на якогось динозавра. Нам було видно тільки верхню частину його тіла, але вже з цієї картини можна було зробити висновок, що складено воно було вкрай непропорційно. Короткі та явно нефункціональні лапи в кількості чотирьох штук з обох боків не становили небезпеки, а ось велика голова на довгій шиї, що скалила ікла, кожне з яких було розміром у половину людського зросту, не вселяла оптимізму. Що мені особливо не сподобалося — «динозавр» мав знайоме біле забарвлення з яскраво-червоними губами, що виділялися на білій морді.

— Це що?..

— Подарунок Ціону, — озвався один із техніків. — Ми не встигли назвати. Можеш зробити це сам.

У мене такого бажання не було, а от чудовисько мало намір спробувати на смак скляний купол, нахиливши свою моторошну морду й марно ковзнувши по ньому зубами. Після цього, перебуваючи в засмучених почуттях, від душі штовхнуло головою скло — і я зрозумів, у чому саме була причина «землетрусу».

— І часто у вас бувають такі гості?

— Коли безперервна місцева еволюція доходить до певного рівня розвитку, — Таміре рипнула зубами. — Лео, що у нас із захистом?

— Налаштовую так швидко, як можу, — не обертаючись, озвався мій двійник.

— Навіщо потрібне налаштування, якщо ситуація термінова?

Розумію, що, можливо, вибрав не найкращий час для питань, але я мав зрозуміти ситуацію, щоб вплинути на неї.

Лео навіть на мить озирнувся, але відразу повернувся до роботи.

— Я збираюся увімкнути систему захисту по всьому периметру центру — такого я ще не робив. Як і більшість зброї, створеної Аристократією, система діє за генетичним принципом. І вбиває по ньому ж. Якщо увімкнути її з налаштуваннями за замовчуванням, помруть усі, в кому немає елітної крові.

Не стримавшись, я підійшов і заглянув через плече Лео.

Перед ним я побачив пульт із великою кількістю кнопок та компактним екраном. Ліву руку клон тримав на вже звичній для мене півсфері, а правою набирав щось на клавіатурі.

Власне в цей момент Лео вигукнув:

— Є!

Усі, включаючи мене, підняли голови й побачили, як над склом купола пробігла бриж, яка буває в нагрітому повітрі. Майже водночас багатолапий динозавр знову замахнувся для удару, але від дотику його голову відкинуло, а від виття пораненої тварини заклало вуха.

Тим не менш, на обличчях присутніх почали з'являтися переможні усмішки, навіть Таміре дозволила собі стримано усміхнутися.

— Хороша робота. Думаю, повивши ще трохи, звір змушений буде піти. До того часу не припиняйте за ним спостереження, а я…

Вона не встигла договорити. Динозавр відсторонився, і в поле нашого зору потрапив масивний хвіст, покритий шипами та роговими пластинами. Пролетівши над куполом залу управління, цей феноменальний відросток врізався в південну вежу, розносячи її на шматки. А ще за мить звір з подвоєною силою штовхнув головою купол, через що стіни та підлога затремтіли, а в деяких місцях техніка заіскрилася від перенапруги.

— Лео! — найшвидше зорієнтувалася керівничка центру.

— Захист не працює! — у розпачі рапортував клон. — Мабуть, йому вдалось пошкодити систему!

На цілу мить повисла тиша. Потім хтось шепнув: «Більше варіантів немає...» І на мене зійшло осяяння.

— Я розберуся з цим, — я намагався надати голосу максимального спокою.

Біосенсор, якого я не знав, відірвався від пульта й недовірливо глянув на мене.

— Клон проти чудовиська з Ціону? Серйозно?