7.12.

Цей випадок змусив мене замислитись. Я зовсім забув, що центр, так чи інакше, належить Аристократам. І сенсори, зрештою, працюють на них. Те, що вони не беруть участі відкрито в політичних інтригах і живуть в ізоляції, ще не є показником. Як тільки з'явиться зв'язок, Таміре повідомить про мою присутність і, очевидно, вчинить так, як їй скажуть. Питання у тому — як саме.

Вирішивши це не з’ясовувати, я захотів прогулятися центром без конвою й пильного спостереження камер. На моє щастя, зразок 133 дарував мені таку можливість.

Я вперше перебував у такому багатолюдному місці, залишаючись невидимим. Пересуватися доводилось дуже повільно, щоб не видати себе звуком і не відсторонитися від рятівного фону. На щастя, сенсори снували туди-сюди, не надто відволікаючись на зміну довкілля. Щоправда, ні про що, що могло б представляти для мене інтерес, вони й не говорили.

Це мене не засмучувало — все ж головною метою моєї своєрідної розвідки була Таміре. Знайти її виявилось не так просто. Лише згодом я помітив, як голова центру входить в оранжерею.

Довелось почекати певний час, поки хтось інший відчинить двері, щоб прослизнути всередину. І, треба зізнатися, робив я це не без деяких побоювань — улюбленці Меріхе не вселяли довіри й не спиралися на зір, тому дозволене мені місцеперебування було обмежене невеликою ділянкою стіни, поблизу якої рослин не було. На щастя, на слух Аристократа скаржитися не доводилось, тож тиху розмову господині центру та Меріхе я чув повністю.

— Непогано, — прокоментувала Таміре, пробігаючись пальцями по шматку прозорого пластику формату А4, який, до речі, дуже нагадував візуалізацію спогадів, знайдених Менталом у моїй голові. — Але мало.

Я помиляюся, чи дані на ньому були записані шрифтом Брайля?!

— Решта в розробці, — незворушно відповіла Меріхе, яка паралельно з розмовою знімала сухе листя з однієї із рослин.

— Якби йшлося про когось іншого, — сухо відповіла її співрозмовниця, — я б не засумнівалася в тому, що це так. Але, знаючи ваші темпи, я дещо… Здивована. За перші чотири місяці у Ціоні ви підготували п'ять патентів. І ось третій місяць з вашого боку повна тиша. Не варто брати надто багато в особисте користування на початку кар'єри… Повірте мені.

— Ви помиляєтесь на мій рахунок, пані Тайларіс. Просто робота над есенцією чорної орхідеї зайняла дещо більше часу, ніж я планувала.

— Це тому, що, як я й казала, достатньо було синтезувати з неї отруту, а не створювати галюциноген складної дії та структури, — Таміре посміхнулася. — Свої чарівні парфуми ви теж не збираєтесь патентувати?

Згадка про парфуми змусила Меріха відірватися від свого заняття.

— Ні. Я думаю, що їх використання може призвести до непрогнозованих наслідків.

— Тобто — не хотілося б втрачати родзинку, так? Якщо на вулицю вийдуть натовпи жінок, здатних підкорити будь-яку особину чоловічої статі, незалежно від генетичного статусу, конкурентоспроможність деяких окремих молодих сенсорок помітно впаде. До речі, про це. Адже, як я розумію, феромони виявилися настільки сильними, що пробиваються навіть крізь вроджений імунітет Аристократів до отрути?

Щоки Меріхе спалахнули, вона швидко обійшла начальницю, з особливою увагою зайнявшись наступною рослиною.

— Тільки спочатку. Потім, як і і випадку всіх інших впливів, ефект слабшає, — сказала вона після паузи.

— Що аж довелося збільшити дозу й відкоригувати рецепт, — анітрохи не зніяковівши, парирувала Таміре. — Ви не забувайте, що на відміну від ваших залицяльників, я наслідую приклад більш перспективних видів і розвиваю нюх, а не сліпо покладаюся на зір і слух. Та лише одного не можу зрозуміти — навіщо вам знадобився клон? Нехай і з генетикою Аристократа, це лише копія. Крім того, недовговічна — наскільки мені відомо, термін їхнього життя так і не вдалось продовжити.

— З усією повагою, — зеленоволоса сенсорка озирнулася до начальниці й відповіла, блиснувши очима, — моє особисте життя ніяк не стосується роботи.

— Можливо, — легко погодилась Таміре. — Але якщо я раптом дізнаюся, що ви створюєте щось на основі можливостей Ціону без мого відома — наслідки не забаряться.

При цих словах вона поклала пластикову карту, що представляла собою, судячи з усього, звіт, на вільний відрізок столу між рослинами й попрямувала до виходу.

Лише біля самих дверей, не так далеко від мене, жінка пригальмувала. Задумливо повернула голову, наче вслухаючись.

Про всяк випадок я затамував подих.

Постоявши так трохи, Таміре витягнула долоню в мій бік, і її ручні жуки зірвалися з пальців, перетікаючи в невелику темну хмарку...

Цього ще не вистачало.

Ретельно обмацавши стіну поряд зі мною, галаслива хмарка підпливла зовсім близько, але в цей момент одна з милих квіточок Меріхе різко смикнулася, клацнула ні багато ні мало зубами — і пара комах зникла в її надрах.

Хмара різко згорнулася, повертаючись до господині, яка з незадоволеним виглядом спіймала їх на зап'ястя. Після чого Таміре залишила оранжерею.

Пронесло.