5.7.

Аєксі закінчила з перев'язкою, тому я знову отримав свободу дій і зміг озирнутися, подивитись їй у вічі. У їхній глибині плескався інтерес, трохи страху перед невідомим і ще щось, що було для мене поки що незбагненне.

— На жаль, я дуже далекий від контролю над цією здібністю, хоч би чим вона була. При тому, що я відчуваю її в собі, як ніби я маю, наприклад, хвіст. Звучить безглуздо, але це щось зайве, незвичне мені та я не можу це контролювати.

— Я розумію, — легко погодилася Аєксі, відсуваючись.

А я задумливо глянув на її пряму, як тятива, спину й подумав, що я, своєю чергою, розумію далеко не все.

— Поясни мені ще дещо, — попросив я. — Сардонікс міркував про мітки. Раніше я думав, що це просто татуювання, але він показав, що вони мають якісь додаткові властивості. Хто їх ставить? Чи це якась спадкова властивість?

— Як би не так, — хмикнула моя подруга, й було помітно, що це питання не викликало у неї особливої радості. — Мітками займається генетична комісія. Це спеціальна організація, яка безпосередньо підпорядковується Аристократії. Кожне дитинча протягом місяця після народження зобов'язане пройти огляд. Якщо обидва батьки — ашки, дитина отримує мітку автоматично. У решті випадків — відправляється на обстеження, за результатами якого приймається рішення.

— Тобто мітками займається комісія?

— Так, анатоми.

— Уникнути цієї процедури не можна?

— Це карається смертю. Комісію не проходять лише Аристократи.

— Ваше законодавство вміє дивувати, — подумав я вголос. — До речі, про Сарда. У нас не було часу обговорити це, але що він все-таки зі мною зробив?

— Він тебе забалакав. Це унікальна здатність Адвокатів — підкоряти співрозмовника своїй волі під час бесіди. На щастя, вона єдина. Загалом, як я й казала, вони не є небезпечними.

— Так, тільки зрідка можуть тебе викрасти та віддати на поталу комусь гіршому, — я притулився до стіни, що здригалася від басів. — А Музи? Що вони собою представляють?

Аєксі підняла брову.

— Це доволі рідкісний тип бешки, де ти таку знайшов?

— Працює в готелі, де я зупинився. «Синя Троянда», може, ти чула.

— Чи чула я? — моя співрозмовниця змінилася на обличчі. — Так, краєм вуха... А ще трохи раніше я чула від тебе: «є трохи грошей», а не «не знаю, куди подіти свої статки»! Ти що, вирішив, що готель, де не подають сніданок у ліжко, не для тебе?!

Цей несподіваний сплеск емоцій викликав у мене усмішку.

— Просто скористався нагодою перевести дух. Так що являють собою Музи?

— Це досить миролюбні істоти. Найбільша пов'язана з ними небезпека — вони викликають звикання, але тільки за безпосереднього тактильного або сексуального контакту.

— Звикання?

— Так, якщо «підсів», то розлука з Музою може загрожувати здоров'ю, аж до найнеприємнішого результату. Але самі вони дуже обережні й зазвичай прив'язують тільки тих, з ким планують провести життя. Крім того, їх легко впізнати — вони мають такі блакитні очі, що мало не світяться...

— Світяться, — перебив я, бо, схоже, мав більш достовірну інформацію.

— ...А оскільки їхня кров має цілющі властивості, — незворушно продовжила Аєксі, — то на них ще й квіти ростуть. Буквально. Загалом загубити таку в натовпі тяжко. І ще вони трохи емпати — відчувають твій настрій та можуть коригувати у мінімальних межах. В принципі, я особисто їх не зустрічала, але ходять чутки.

Ми з Аєксі проговорили кілька годин, домовилися про наступну зустріч «на моїй території» — тобто в «Троянді», й розійшлися. Аєксі вважала за краще залишитися в клубі, а я вирішив, що тутешньої атмосфери з мене достатньо.

Коли ми повернулися до зали, моя супутниця раптом взяла мене за руку й вказала вбік.

— Бачиш?

Простеживши за напрямом її руки, я помітив за одним із кутових столиків молодого хлопця. Половина його голови була позбавлена волосся та всіяна мерехтливими датчиками, що закривали також частину обличчя та одне око. Хлопець зосереджено водив перед обличчям пальцями, ніби перегортаючи книгу, іноді зупиняючись, іноді повертаючись і уважно вдивляючись у порожнечу. Рухи його були трохи безладними, іноді він здригався, збоку це скидалося на тик.

— Це хто?

— Це кіберсенсор, Кареле. І наступного разу, коли тобі захочеться сказати дурість, порадься спершу зі мною!

Мені відразу згадалася власна безглузда брехня в бункері, і стало ніяково. Тепер ясно, чому Кірік так скептично відреагував на мою заяву.

Вулиця зустріла мене тишею, що здавалася після галасливого клубу абсолютною, та м'яким обволікаючим теплом. Завмерши ненадовго, щоб відчути цей момент і ще раз помилуватися містом, я відчув спиною чийсь погляд.

Це виявився яскраво нафарбований хлопець років 18-ти, що стояв біля входу до нічного клубу чи то в нерішучості, чи то як декорація. Мені впало в очі, що верхню частину його тіла огортала велика сітка, яка нічого особливо не приховувала. Помітивши мій погляд, хлопець, здавалося, злякався й миттєво зник у надрах клубу. Повертатися в царство какофонії та музичного хаосу не було жодного бажання, тому я не став його переслідувати.