5.5.

Дрімота відпускала мене довго, неохоче та з великою неохотою. Спочатку, прокинувшись у величезному м'якому ліжку, в незнайомому, багато оздобленому приміщенні, я розгубився. Але пам'ять, що вже звикла до нестандартних завдань, судячи з усього, послужливо перемотала переді мною останню добу, особливо акцентувавши увагу на тому, що опівночі у мене призначена зустріч. Кинувши побіжний погляд на годинник, я зрозумів, що за звичкою, яка вже майже склалася, проспав більше доби і мені варто поспішити.

Місце за стійкою адміністратора займала цього разу не Йоланта. Дівчина, що заступала її, схоже, була людиною, хоча, як і Муза, вона більше нагадувала усміхнене доповнення до стійки, ніж живу істоту. Чемно підказавши, як пройти до нічного клубу з колоритною назвою, дівчина повернулася до своїх справ, а я не став її відволікати.

Не знаю, чи відрізнялися в Глибині день і ніч хоч чимось, але цього разу вулиці так само були освітлені рідкісними ліхтарями та відблисками прожекторів, як і в момент нашого прибуття в це Дзеркало. Натомість там, де не спостерігалося ні того, ні іншого, навколишні будівлі та предмети були ледь помітні у відтінках темно-зеленого.

Зате фасад нічного клубу «Шаленство», всупереч моїм очікуванням, був дуже помітною конструкцією, яка являла собою арку, що спочивала на двох безформних стовпах та була підсвічена лілово-фіолетовим неоном, а посередині неї беззвучно кричала назву миготлива вивіска. А я чомусь уявляв собі скромне підвальне приміщення… Але реальність більше нагадувала розрекламований храм пороку.

І публіка, повинен сказати, відповідала місцю. Повз мене ковзали зграйки завсідників, що виглядали не менш дивовижно, ніж всюдисущий планктон. Основою тутешньої моди був контраст. В одязі та зачісках переважали неприродньо темні забарвлення, у яких ні-ні та й проглядали яскраві деталі — червона стрічка, зелене пасмо, синя квітка. Велика кількість косметики на обличчах як у дівчат, так і у хлопців, дещо ускладнювала розуміння, хто з них є хто. На додачу до всього перерахованого, незважаючи на те, що я цілком комфортно почував себе в одязі, розрахованому на ранню осінь або пізню весну, більшість відвідувачів клубу носили такий мінімум одежі, що я не міг би визначити — чи одягнені вони чи, швидше, роздягнені. Моя пошарпана куртка, у свою чергу, притягувала здивовано-гидливі погляди місцевих.

Намагаючись не думати про це, я подолав кілька сходинок на вході і переступив поріг «Шаленства», потрапляючи в царство мерехтливих кислотно-фіолетових силуетів. Переступив, до речі, у буквальному значенні — бо прохід перегородило чиєсь несвідоме тіло. Обставини я з'ясовувати не став.

Аєксі вдалося дивним чином вписатися в атмосферу. Я здалеку помітив знайому постать за барною стійкою. У тутешньому освітленні плащ з капюшоном, що вже став мені рідним, здавався пурпуровим.

Підійшовши, я обережно торкнувся її плеча, намагаючись не злякати (знаю з досвіду, це може призвести до наслідків), але дати знати про свою присутність.

— Вітання! — для того, щоб донести до мене одне це коротке слово крізь гучну музику, виття якої майже не дозволяло розібрати власні думки, дівчині довелося підсунутися ближче і прокричати мені його в саме вухо.

Кивнувши у відповідь, я був змушений зробити аналогічну маніпуляцію, щоб поцікавитись:

— Як ти?!

Аєксі невизначено поворушила пальцями, натякаючи одночасно на те, що настрій її далекий від ідеалу, і на те, що все в цілому в нормі.

— Поговоримо у більш підходящому місці?.. — поцікавилася вона.

Я кивнув. Аєксі жестами привернула увагу бармена, щось пояснила йому, перехилившись через барну стійку, потім кинула на неї пару монет. Бармен похмуро глянув у мій бік, згріб монети й виклав великий залізний ключ.

— Ходімо!

Аєксі провела мене крізь натовп і мерехтливі потоки світла до низьких непримітних дверей у кутку зали, за якими виявились сходинки, що вели в довгий, оббитий оксамитом коридор. Моя супутниця швидко знайшла в ньому потрібні двері, звірилася з номером на бирці і відімкнула її.

— Та-дам! — проголосила вона у відносній тиші, хоча стіни продовжували ритмічно пульсувати.

— Ем... Це що, апартаменти для усамітнення?

На цю думку мене наштовхнуло безліч багряних драпірувань і вульгарне шовкове оздоблення ліжка з балдахіном, що займало половину кімнати.

— Типу того, — Аєксі присіла на край ліжка, і я тільки тепер звернув увагу на її стомлений вигляд.

— А бармен думає, що ми?..