4.4.

Саме під час цієї розмови коридор раптово обірвався. Аєксі зупинилася біля самого краю, присіла на нього наполовину, дивлячись униз. Я обережно зазирнув їй через плече.

Далеко внизу виднілася велика кругла зала, стіни якої піднімалися поверхів на двадцять вгору, завершуючись куполом, ледве помітним за щільною сяючою пеленою на зразок тієї, що я бачив у коридорі, тільки тут її концентрація була набагато вищою, від чого зал був освітлений значно краще за коридор. Ми з Аєксі виглядали з отвору, яких було багато в круглих стінах з нерівною поверхнею, покритою безліччю виступів, схожих чи то на уривки недобудованих спіральних сходів, чи то на бахрому величезних плоских грибів, що росли всередину приміщення. Якщо я вірно зрозумів, то кожен з таких отворів вів у коридор, подібний до того, з якого прийшли ми.

Щось типу того:

Простеживши за поглядом Аєксі, я помітив унизу чотири фігури в одязі насиченого червоного кольору.

— Коли я з ними закінчу, — зробила вона раптову заяву, — обшукай тіла. Нам потрібні ключі. Копирсатися з відмичкою не буде часу — зараз доведеться переполошити всю цю клоаку.

— Що означає «коли закінчиш»? Ти з одним ледве впоралася!

— Я розігрівалася. І не мала зброї. А, до речі, — вона кинула мені щось, що блиснуло в повітрі. Я впіймав — це був уламок мого бігунка. — Це, здається, твоє.

Мені хотілося поставити ще пару запитань, але Аєксі вже зробила крок на найближчий «капелюшок гриба», від якого вниз залишалося ще хороших три поверхи.

— Вартові! — її голос, здавалося, змусив здригнутися стіни, а вже приховані бордовими каптурами обличчя повернулися до неї, як по команді. — Перепрошую, що доводиться перервати ваші життя. Незважаючи на вашу майстерність, я не можу визнати вас гідними клинка воїна. Але ваше існування має бути перервано, черв'яки. І я це зроблю.

Ось це заявочка…

Перш ніж дівчина встигла договорити, один із ченців підняв посох і з його леза зірвався вогненний потік, що метнувся у бік Аєксі, але розбився об стіну за її спиною, не завдавши моїй новій знайомій жодної шкоди. Вона лише хмикнула і сказала вже тихіше — так, що її міг чути лише я:

— О, то ви мене не знаєте... Мені ж простіше.

І почалось.

Розкинувши руки, в одній з яких м'яко блиснуло лезо серпа, Аєксі практично спланувала на підлогу. За мить я визирнув за край виступу, з якого вона стрибнула. Внизу все кипіло.

Аєксі рухалася з швидкістю, яку око ледве вловлювало. Ухилившись від чергової енергетичної атаки (як я розумію, рефлекторно — вони її мало хвилювали, судячи з усього), вона пірнула під палицю одного з ченців, пройшовши лезом по ногах противника (я мимоволі скривився, уявивши себе на його місці), ковзнула до другого, різко випрямляючись і пройшовшись серпом по діагоналі по його грудях. На червоній тканині розтеклася темна пляма, а повітря раптом наповнила густа вібруюча нота — така сама, як хвилину тому, в коридорі.

Але спів знову обірвався несподівано, і я не встиг зрозуміти, звідки він лунав. І лише коли голова наступного ченця злетіла з плечей, я побачив, як Аєксі закинула обличчя, відчайдушно і з почуттям заспівавши…

Вона замовкла раніше, ніж спів розсіявся серед множинної луни коридорів. Я міг тільки вразитись силі її голосу й тому контрасту, який вона створювала з хрипом, яким Аєксі, по суті, розмовляла.

Наступна нота злилася із передсмертним хрипом елітика.

— Гей, помічник!

Відірвавшись від роздумів, я подивився на спільницю, що тримала супротивника, який вже встиг впасти коліна в передчутті страти, в петлі серпа.

— Я щось говорила про ключі, ні?

Точно. Оцінивши відстань до підлоги, я вирішив, що спосіб спуститися, якому віддала перевагу Аєксі, не для мене. Довелося обережно рухатись виступами зі стіни, які були розташовані таким чином, що з будь-якого з них так чи інакше можна було перебратися на два інших — один розташований нижче, другий — вище. Обережно, бо їхня нерівна поверхня часом кришилась і норовила тріснути під ногами.

Через це я був надто зайнятий, щоб обертатися, проте встиг запитати себе — чому я досі не чую співу? До мене долинало тільки тихе сопіння ченця, який боявся поворухнутися. Я спробував глянути на нього, коли опинився внизу, але Аєксі знову нагадала про ключі, і я не відволікався.

Мертвець, що опинився до мене найближче, лежав у неприродній позі, вивернувши шию під неможливим кутом. Під ним розтікалася темна калюжа з важким запахом. Намагаючись не дивитися, що роблю, я почав нишпорити по приємній на дотик, м'якій і трохи ковзкій тканині. Місцями вона була вологою та неприємно липкою. Не витримавши, я лайнувся собі під ніс, але тут же почув уїдливе зауваження ззаду:

— Що, наступного разу міняємось?

Далі я шукав мовчки.