3.13.

На вигляд йому було років тридцять, не більше. Виразне й трохи сумне обличчя анітрохи не псувала навіть чорна мітка на лобі. Русяве волосся спадало на плечі й такі ж гострі, як у Алайн, вилиці. Але одяг разюче відрізнявся — рвані джинси та шкіряна куртка створювали зовсім інший стиль в порівнянні з незнайомкою з Трамваю.

Він співав на сцені у напівтемному барі, акомпануючи собі на гітарі. Він робив це, майже не розтискаючи губ, чому його і без того гарний густий голос набував дуже специфічного звучання, яке гіпнотичною хвилею поширювалося напівпідвальним приміщенням, буквально приковуючи жіночі погляди до виконавця. Найс сказав, що його звуть Влах.

Закінчивши співати й тихо подякувавши всім за увагу, коли стишилися імпульсивні оплески, він помітив знак Найса і попрямував до нашого столика.

— Добрий вечір, — усміхнувся Влах одними куточками губ, сідаючи до нас.

— Ось цього не треба, — чомусь попросив Найс, і молодий Хижак перестав усміхатися.

— Я ненавмисно. Давно тебе не було видно, — сказав він, роблячи знак офіціантові.

— Таке, виникли деякі справи, — Інкуб кивнув у мій бік. — До речі, це Карел. А це Влах.

Ми обмінялися ввічливими кивками.

— Слухай, — продовжив Найс майже відразу, спостерігаючи, як Влаху принесли кухоль елю. Просто для інформації — за кольором він нагадував темне пиво, — ми тут декого з ваших шукаємо. Вона, щоправда, із Прихильності, але, може, ти чув.

При слові «Прихильність» Влах ледь помітно скривився.

— Вважав би за краще не мати справи зовсім, але іноді доводиться. Як звати?

— Є дещо краще за ім'я. Кареле, хустка в тебе?

Прохання мене трохи здивувало, але я дістав хустку й простяг її Влаху. Той відкинувся на низькій спинці стільця, провів носом по краю мережива. Підняв брову.

— Звідки це у вас?

— Вона сама дала мені, — я вирішив нарешті взяти участь в розмові.

— Тобі? — Влах подивився на мене по-новому, з цікавістю. — Навіщо?

— На згадку, — я виставив долоню, натякаючи, що хотів би повернути річ.

Влах повернув, щоправда, так і не зводячи з мене погляду.

— Ти знаєш, хто вона?

— Можна сказати й так. Особисто не знайомий, але багато хто знає. Ім'я Алайн Розен вам щось каже?

— Розен?.. — прошепотів Найс. — Ти впевнений?

Влах кивнув, роблячи ковток зі свого кухля. Я запитливо глянув на Найса.

— Пам'ятаєш, що я казав тобі про Прихильність? Лекс, їхній лідер, дуже незвичайна особистість. Своїх дітей у нього немає, але він взяв на виховання осиротілу дитину з власного племені, тому вона носить прізвисько клану. Лекс буває суворий до підлеглих, але свою названу доньку він обожнює, покладає на неї великі надії. Вона — далеко не остання постать у Прихильності.

— Ви хочете сказати, що я говорив із нею?

— І не просто говорив, — вкрадливо зауважив Влах, — але чомусь викликав у неї бурю емоцій.

— Якого типу?

— Не можу сказати точно, але досить сильних. Цей… Подарунок зберіг яскравий запах її ферменту та крові.

— Кров, припустимо, належить не їй, — буркнув я, ховаючи хустку за пазуху.

— А кому? — одразу поцікавився Хижак.

— Ми точно не знаємо, — поспішив вставити Найс, доки я не сказав зайвого. — А що, з кров'ю теж щось не те?

— Просто незвичайний запах. Важко визначити, представнику якої раси він міг би належати. Можливо, це некласифікований.

Я обережно оглянув приміщення. Відвідувачів було небагато, на нас ніхто не звертав особливої уваги, якщо не брати до уваги рідкісних зацікавлених поглядів у бік обох моїх співрозмовників. Я навіть почав комплексувати. Але, переконавшись, що на нас ніхто не дивиться, я таки вирішив поставити запитання:

— Що означає «некласифікований»?

Влаха, можливо, запитання й здивувало, але вголос він нічого не сказав. Відповів Найс:

— Група людей з відхиленнями офіційно визнається расою тільки тоді, коли включає не менше десяти представників з однаковими чи схожими вродженими властивостями. В інших випадках такі особини називаються просто некласифікованими й зараховуються до відповідної групи — А, Б або нейтральної.

— Стривай, — ось тут мені вже дійсно здалося, що я в дурдомі. — Десяти?! Людей із відхиленнями? Тобто ви не прибульці з інших планет чи Дзеркал, чи звідки ви там могли б прийти, ви просто мутанти?

Коли я це сказав, сусідні столики стихли так різко, ніби хтось вимкнув звук у телевізорі. Хтось відвів погляд. Хтось поперхнувся напоєм. А мої співрозмовники… Просто зблідли. Так, ніби я щойно обізвав їх найгіршим словом, яке в цьому світі взагалі можна вимовити вголос.