3.8.

Однак усмішка незнайомця зі скуйовдженим зеленим волоссям (саме він відволік мене від розкладу) швидко пожухла.

— Вибачте, я переплутав, — трохи знітився він і, швидко занурюючись у свої думки, явно збирався йти.

Е, ні! Не так швидко.

— Стійте, — тепер я вже схопив його за руку. — Чому ви прийняли мене за свого знайомого?

— Випадково. У нього був дуже схожий джемпер. Такий самий, як у вас. Вибачте.

Так мене всього лише прийняли за хлопця, який живе в одній кімнаті з Найсом. А я вже було губу розкотив…

— Не страшно, буває, — спробував усміхнутися я, хоча було досить складно приховати своє розчарування.

Однак мої думки вже йшли в нове русло. Я відчував, як інформація, нова, дивовижна, така необхідна зараз, пульсує в моєму мозку, перетворюючись на таблиці та графіки, розкладаючись по поличках та вимагаючи зрозуміння.

Мені потрібно ще.

Враховуючи кількість поворотів і сходів, які довелося подолати по дорозі назад, я знайшов кімнату Інкуба ще досить швидко. Сам не знаючи до пуття, що шукаю, я кинувся до письмового столу, який мені натрапив на очі першим.

На жаль, почерк у незнайомого мені Райфена виявився дрібним, незграбним і зовсім непридатним для читання. Інша справа конспекти Найса. Акуратно підписані на обрізі, його зошити були заповнені гарним каліграфічним почерком, у який я поринув, наче у воду.

За цим заняттям і застав мене Інкуб, коли повернувся.

Задумливо ковзнувши поглядом по розкладених по ліжку зошитах, відкритих ящиках і моєму обличчі, він запитливо заломив брову.

— Це що?

— Ти дійсно вчиш психологію, — я був надто зайнятий, щоб відволікатися, тому озвучував лише найважливіше. — Дивно тільки, що тут не вказано жодного прізвища. Навіть про Фройда жодного слова.

— Це хто?

Схоже, мої одкровення у Найса особливих емоцій не викликали.

— Засновник психоаналізу, який ти проходиш окремим предметом.

— Так? Ім'я неаристократичне. А світло знань дала нам Аристократія. Не сходиться.

Я навіть на мить підняв очі. Інкуб не сумнівався в тому, що сказав, хоча завзяття з'ясовувати істину в його фразі я не помітив. Подумки поставив собі галочку про те, що в Академії він явно не заради науки.

— Нумерологією ви називаєте традиційну математику. А що таке бюрократія? Хоча облиш, здогадуюсь. Елітія?

— У широкому значенні — віра в божественне походження наших незмінних правителів. А на факультеті готують служителів для храмів.

— Зрозуміло, релігія, — я відклав конспект, який тримав у руках і потягнувся за іншим. — Не здивуюсь, якщо тактика якось пов'язана з військовим мистецтвом. Чим займаються алхіміки, я здогадуюсь. Хто такі кіберсенсори?

Найс спостерігав за мною, спершись на одвірок і склавши руки на грудях, з легкою іронією. Очевидно, чекав, поки у мене закінчиться напад інформаційного божевілля.

— Фахівці з тонких матерій… Володіють технологіями створення, збереження, управління та обробки даних із застосуванням обчислювальної техніки, — повторив він явно завчену фразу.

— Зрозуміло, комп'ютерні спеціалісти, — кивнув я. — Екосенсори?

— Взаємодіють із навколишнім середовищем. Око Бур — їхнє творіння.

Я пошукав у своїй пам'яті, яка щойно прокинулася, відповідну назву. Не знайшов. Тому продовжив.

— Що таке ілюзіон?

— Мистецтво ілюзії, як випливає з назви, — потік питань, схоже, почав набридати моєму співрозмовнику. — Техносенсори займаються технікою, лічці — лічництвом, анатоми — анатомією, фітосенсори — рослинами, а некроманти… А про них ти не питав.

Я здивовано подивився на Інкуба.

— Тут є некроманти?

— Тут немає. Як і любовний вплив, цей вид сенсорства заборонений. Хоча десь вони є, звісно…

— Хм. Тобто сенсорство – це щось типу магії? Цікаво. А ти?

— А що я?

— Ти ж теж володієш любовним впливом?

— Лише одним прийомом. Та й то це вроджена здатність. Я не заборонений, я з категорії Б, — Найс рішуче пройшов через кімнату й витяг з-за столу сковорідку. — А ще я голодний та йду на кухню. І ти зі мною.