3.5.

У мене мимоволі вирвалося зітхання.

— Найбільше мені хотілося б дізнатися про себе. Ти казав, що ми бачились. Де, за яких обставин?

— Якщо точно, то це було 29 років тому, тобто майже 10 моїх біологічних… Так, фізично ми розвиваємося повільніше, ніж люди, — відповів він, упіймавши німе запитання в мене в погляді, — приблизно втричі. Так от, ти виглядав так само, тільки одягнений був інакше. Хоча куртка, здається, була тією ж…

Це трохи не сходилося з моїми спогадами (вірніше, тим єдиним, який у мене був, бо він якраз свідчив, що куртка належить мені нещодавно), але таку дрібницю Найс міг і забути за стільки років.

— Де? Ти казав, здається, що я надав тобі послугу. Чи можу дізнатися, що це було?

Інкуб, як мені здалося, навмисне повернувся до перерваного пошуку невідомого мені предмета серед навісних полиць, для чого йому знову довелося відвернутися.

— Ми зустрілися у Вересневому гаю. Це не дуже велике Дзеркало, якщо ти не в курсі, то зі своїми особливостями в питаннях погоди. Досить гарне… Хоча приємних спогадів із того часу у мене нині мало. А щодо обставин… Якщо не заперечуєш, я вважав би за краще залишити їх при собі.

— Заперечую, — скажімо так, моїх спогадів мені надто не вистачало, щоб дозволити собі відмовитися від чужих з якихось невиразних причин. — Чому?

Найс, як і раніше, не дивився на мене, але його спина несподівано напружилась, ніби ця розмова справді була йому неприємною.

— На жаль, цей епізод мого життя занадто непривабливий, і спогади про нього обтяжують душу. Якщо вже доля була такою прихильною до мене, що єдиний свідок тих подій втратив пам'ять про них, я вважаю за краще скористатися цією унікальною можливістю.

Я мовчав і чекав, коли він озирнеться. Хотілося подивитись у безсоромні янтарні очі.

Він і озирнувся, тримаючи тонкими пальцями невелику вазу з кришталю, яку, мабуть, і шукав, та дивлячись безпорадно й винувато.

— Але як я можу тобі вірити, якщо ти відверто ховаєш від мене щось?

Найс знизав плечима.

— Порятунку твого життя чи, як мінімум, свободи — недостатньо?

— Ти про сьогоднішнє? — поцікавився я, злегка розслабившись. Зрештою, силоміць я його не змушу говорити. — До речі, що це було? І заразом — хто?

— Ловці, — мій співрозмовник охоче змінив тему, — особливий загін армії наших великих і неперевершених... Я маю на увазі Аристократів, — вставив він раптово із незрозумілою мені емоцією, і продовжив вже з нормальною інтонацією: — Займаються переважно тим, що раз на місяць-два шурхають по ряду активних Дзеркал, шукаючи прислугу для нашої божественної Аристократії. Оскільки добровольців не шукають, а з усіх, кого забрали, знайшли лише пару «звільнених» із явними зрушеннями у психіці, туди ніхто особливо не прагне потрапити. А ось тебе мало не забрали. Пощастило, що я опинився поряд, та ще й не з порожніми руками. Злидні погано піддаються моєму зачаруванню — у них 70-тивідсотковий імунітет до будь-яких видів любовного впливу.

Від сказаного в мене трохи закрутилася голова і постало не менше чотирьох нових питань.

— По порядку. Ці крилаті — Злидні чи Ловці?

— Ти неуважний, — повчально сказав Інкуб, наповнюючи вазу варенням і рухаючи її до мене. — Ловці — це назва загону, який включає Злиднів і, як мінімум, одного сенсора. Щодо інших не знаю. Аристократія милувала, бачу їх рідше, ніж міг би. А самі крилаті — це Злидні, раса така. Досить гидка, до речі.

— Як я помітив, вони належать до класу А? Що вони можуть?

— Чого вони не можуть, — невдоволено зауважив Найс. — Пазурі, зябра, крила — ці тварюки пристосовуються до трьох із чотирьох основних стихій без особливих труднощів. Плюс — імунітет до деяких видів впливу. На щастя, бойовий туди не входить… До речі, відомі також своїми кумедними звичаями. Наприклад, їм категорично заборонено стригти волосся — з якихось причин воно символізує честь. Теж мені... Символ, — він недбало відкинув за спину власний довгий хвіст. — А ще чоловіки не повинні приховувати торсу, бо це жіноча прерогатива. Намучались, я думаю, пани Аристократи, намагаючись одягнути їх у форму... Але, як бачиш, досягли успіху. Знайшли компроміс — зробили розріз на кітелі. Якщо придивишся, то помітиш, що чим вище звання Злидня, тим менше кутів у фігурі на грудях. Вищий чин — трикутник. А ось сьогодні, наприклад, ми спілкувалися із «шестикутним». Крім того…

Я зрозумів, що Інкуба виносить в не найважливіші деталі й вирішив його перервати.

— Чим із ними боротися у такому разі?

— А, це теж цікаво, — кивнув Найс, анітрохи не образившись, що його перебили. — На противагу їхньому чудовому злиттю з трьома основними, четверта стихія — та, що вогонь — обіцяє їм негайний летальний кінець. І сонячного світла бояться. Тому загін завжди супроводжує маг — він керує Оком Бур. Це артефакт, через який і змінюється погода.

— Так, картинка потихеньку збирається. Як мозаїка… — я примружився, відчуваючи десь поряд важливе, дуже важливе питання. Впіймав. — Отже, хто такі Аристократи?

Найс підняв брову.

— Хотів би я знати, як ти втратив пам'ять. Цікаво виходить — себе не знаєш, Аристократів не пам'ятаєш... Як це вийшло?