3.2.

У зміцнілих, вже цілком звичайних денних променях, місто виглядало ще приємніше, ніж на світанку, особливо на тлі спогадів про Мерор. Можливо, саме тому мені одразу впало у вічі, як різко потемніло небо.

На місто насувалася щільна, як ковдра, хмара. Точніше, ціле скупчення хмар з неприродньо рівним, наче ножем обрізаним краєм. Явище дуже швидко накривало вулиці, здіймався вітер.

Незабаром я помітив, що різка зміна погоди супроводжувалася ще однією, не менш різкою — настрої оточуючих. Перехожі заметушилися, розгублено й іноді злякано забігали очима по домівках, як мені здалося, шукаючи притулку. Вулиця буквально за кілька секунд помітно спорожніла, на ній залишився тільки я та кілька людей (я так думаю), які не знайшли притулку.

Напевно, мало сенс робити те саме, що й оточуючі, але я відчував себе таким собі стороннім спостерігачем, невидимим і безтілесним, якого мало що стосується в цьому дивному світі. Крім того, мені було цікаво.

Вони з'явилися майже відразу після того, як темрява накрила довколишні будинки. Вершники в білому заполонили й без того не надто широкі вулиці, стрімко наблизилися, даючи розглянути себе.

Почнемо з того, що, незважаючи на моє сміливе визначення «вершники», тварини, яких сідлали ці істоти, були дещо крупнішими за звичайні коні, мали товсті волохаті ноги, дуже довгі гриви й хвости, як виявилося при наближенні, здебільшого заплетені в тонкі коси.

А те, що вершники не були людьми, я легко зрозумів би й без білої мітки на лобі кожного з них, що зображувала перекинутий півмісяць. Білої, мабуть, тому, що їхня шкіра була блакитно-сірого кольору, причому відтінок у різних особин коливався від світло- до темно-сірого. Втім, їхнє волосся, як і костюми, а також, до речі, й коні, теж було білими, як папір. Другим «натяком» на їхню нелюдську природу я вважав перетинчасті крила, що здіймалися за спинами.

Не встиг я поставити собі питання, чому ці створіння не використовують їх для польоту, а пересуваються на непарнокопитних, як одне з них пригальмувало біля мене, уважно вдивляючись у моє обличчя. Скориставшись можливістю, я зробив те саме.

Судячи з фігури, істота була, скоріше, чоловічої статі, якщо для цієї раси це актуальний критерій. Розглянувши ближче його костюм, я зазначив, що він досить щільно облягав тіло, при цьому віддалено нагадував форму якогось ніби флоту, але мав поздовжній вертикальний виріз на грудях, що оголює значну частину помітно розвиненого, за людськими мірками, торсу.

Загалом обличчя було схоже на людське, тільки вуха були довгі і нагадували перетинчасті плавці. Сірі очі дивилися на мене осмислено, більше того, я читав у них легкий сумнів та яскраво виражене запитання. Довге рівне волосся було розділене чітким проділом, при цьому з одного боку воно було розпущене, з іншого — заплетене дрібними косами.

— Кареле!

Багато деталей не збігається (в тому числі, не вистачає КРИЛ!), але загалом образ дуже близький: