Формула смерті. Весна

18. Прислухайся — там твоя відповідь

« — Ох, здається, доведеться тимчасово побути в темряві, — Ера Розенберг обережно доторкнулася до бинтів на очах, — Але це не значить, що я вас не бачу.»

Двері в палату плавно відкрилися, темно-зелений силует наближався до неї. Ера підвелася у ліжку й схилила голову в сторону прийдешнього чоловіка.

— Привіт, Неш, — безтурботні слова злетіли з її вуст.

— Привіт. Бачу, до тями ти прийшла доволі швидко. Тільки не перенапружуйся, організму треба спокій.

— На тому світі буде спокій.

— Так, ми вже зрозуміли, що ти туди спішиш так, наче запізнюєшся, — він потер перенісся та понизив голос, — але маємо розпорядження жити, — він розклав перед собою інструменти й потягнувся зняти бинти, — треба оглянути, що тут у тебе коїться.

— Добре, док, — не заважаючи, Ера занурилася в думки про бій. Вона намагалася згадати бодай ще щось, але пам’ятала лиш уривками, — … «Стерв’ятник» поплатився за все скоєне?

— Так, — чітко відповів Тео, роблячи паузу й придивляючись у прилад, після чого продовжив, — Ти  буквально драла його на шмаття, поки Форсберг відтягав тебе від трупа. Ми вже думали, що ти з кінцями поїхала дахом, — вчений констатував факт, зовсім не бажаючи перетворювати діалог в захопливий переказ. Ера гордо посміхнулася, почувши таку відповідь.

— Ти зарозумілася, Розенберг. Це не те, чим пишаються.

— Але багатьом мало відлягти, не лише мені… — жінка блаженно відкинулася на подушку, поки її колега змінював обладнання, — А все інше…? Ми розібралися з «Істиною»?

— Так, все обійшлося малою кров’ю. Навіть ті, кого серйозно ранило, зараз стрімко йдуть на поправку. Думаєш, чому нам так пощастило? Ха, в житті не повіриш, що відбулося, — він натягнуто посміхнувся.

— Невже на Кагую Браяр впав метеорит?

— Ха-ха, аби ж так. Команда Кісе перестріла Місаро де Наро, яка його і вбила. Після цього вона повернулася до «Істини» і заявила себе старою-новою донною. Наразі вона робить переформування всієї сім’ї, відсіюючи всю кагуївську нечисть.

— Місаро де Наро?! Вона ж мертва була, — від несподіванки Ера знову підвелася у ліжку, від чого Неш ледь не зачепив її повіко краєм приладу.

— Що ж ти робиш?! Ледь не подряпав тебе. То що до Місаро… Всі так думали. Але Расселт утаїв від нас факт, що Вілфреда приховувала її у себе весь цей час.

— Расселт, Вілфреда, Місаро… От нас і пошила в дурні ця нестерпна верхівка, — Ера скривилася, — голови, донни, правительки, генерали… От вічно у них свої розмови. Які ніколи не доходять до звичайних бійців, тих маленьких гвинтиків.

— Бо що ти, гвинтику? Тримаєш цю детальку тут і зараз. Гвинтику не потрібно тримати три деталі в різних місцях конструкції. Це недоречно з думки інженера, який вкрутив тебе туди.

— Недоречно лиш тоді, якщо це не передбачено конструкцією.

— А конструкцією не передбачено.

— … Лиш до моменту, поки не зламається інша деталь або інший гвинтик, ламаючи всю задуману конструкцію… — Втомившись перемовлятися, Ера притихла. Через деякий час Неш відклав інструменти.

— Ну що там, док?

— Насправді, тобі не варто хвилюватися, — він продовжував заповнювати бланк, — Пов’язку поки не знімай. Зараз важливо не травмувати очі й захищати їх від яскравого світла. Найкраще – не розв’язувати їх найближчі дні три, а далі пробувати адаптуватися при ранковому чи вечірньому освітленні. До ясного обіднього сонечка не менш як тиждень. Націль біоенергію на відновлення – тоді зір обов’язково прийде в норму, — він закрив теку й глянув на неї.

 — Звучить чудово, — Ера знову підняла голову, ніби зазираючи колезі за спину, — Генерале, чому ж ви й слова не проронили?

Весь цей час Саяма стояла осторонь Неша, гнівно стискаючи кулаки. Їй було важко дивитися на Еру, тому її погляд хаотично блукав о кабінету, невпевнено вертаючись до контролерки.

— Мовчиш? Зрозуміло. Зараз готуєшся читати мені моралі, але тільки не треба мені знову цього свого…

— Розенберг! Ти хоч іноді вмієш мовчати й проявляти повагу?! — генерал гавкнула так пронизливо й твердо, що навіть Неш ледь не підскочив з місця, — Ти кожного разу ризикуєш собою заради уявних благих цілей, але мить – і ти перегинаєш палку! Ризикуєш собою, ризикуєш іншими! А потім ось, — вона підійшла й повернула її обличчя до себе, — ось що відбувається. І жалій тебе ще потім за твою дурну клепку!

— Пані Тодорокі! — Неш таки підскочив, щоб попередити початок конфлікту.

— Відійди, Тео Неш, не заважай мені з нею розмовляти!

— Але Саю, я прийду в норму, як нічого і не було, — тримаючи спокій, Ера хотіла охолодити конфлікт.

— Не було, а могло і бути, — вона опустила руку, й погляд понурився, — я ж не лише як друг за тебе хвилююся, я як генерал не можу тобі дозволити так чудити… — Саяма згадувала, як не раз наказувала бійців, деяких навіть за дрібниці. Можливо, з контролеркою треба теж бути суворіше, як з тим же норовливим Харарі, — От що. Ти відсторонена від служби та наукової діяльності на місяць.

— Що? Саю, що за нісенітниці, агов, — легка посмішка миттю зійшла з її обличчя, — нумо, що ж мені ще робити?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше