Розділ 22. Другий тур квесту

Другий тур квесту був найскладнішим випробуванням за весь час нашого навчання. Нам потрібно було синтезувати складну органічну сполуку за чотири години. Це було випробування на витривалість, точність і командну роботу.

Ми зібралися в лабораторії о шостій ранку. Було темно, тільки тьмяне світло люмінесцентних ламп освітлювало довгі столи з обладнанням. Пахло реактивами, спиртом і легким запахом кави, яку Андрій приніс у термосі.

- Отже, - почав Максим, розкладаючи на столі схеми реакцій. - Наше завдання - синтезувати ацетилсаліцилову кислоту. Це класика, але є нюанси.

- Які нюанси? - запитала Оксана, яка вже вдягла лабораторний халат і рукавички.

- По-перше, температура, - сказав Максим. - Реакція ацетилювання вимагає точного контролю. Якщо перегріти - утвориться побічний продукт. Якщо недогріти - реакція не піде.

- По-друге, - продовжив він, - pH середовища. Нам потрібно підтримувати слабокисле середовище. Інакше вихід продукту буде низьким.

- По-третє, - він подивився на мене, - дозування реагентів. Тут потрібна точність до мілілітра.

Я кивнула.

- Я впораюся.

- Я знаю, - він усміхнувся. - Тому я й кажу.

Ми розподілили ролі. Максим контролював температуру, Оксана - pH, Андрій - нагрівання, я - дозування реагентів.

- Почали, - сказав Максим.

Годинник цокав. Час летів. Я відміряла саліцилову кислоту, оцтовий ангідрид, додала каталізатор - кілька крапель сірчаної кислоти. Усе йшло за планом.

Але потім сталася помилка.

Я випадково додала забагато оцтового ангідриду. Реакція пішла бурхливо, виділяючи тепло.

- Коваленко! - Максим підбіг до мене. - Що ти зробила?

- Я... я переплутала дозування, - пробелькотіла я. - Я додала забагато.

Він подивився на колбу. Рідина почала темніти, з'явився неприємний запах.

- Побічний продукт, - сказав він. - Нам потрібно виправити.

- Як? - запитала Оксана.

- Через перекристалізацію, - сказав Максим. - Але це займе час. У нас його мало.

Він подивився на годинник. Залишилося дві години.

- Коваленко, - сказав він. - Ти допоможеш мені.

- Я? - я здивувалася. - Але я все зіпсувала.

- Ти не зіпсувала, - він узяв мою руку. - Ти зробила помилку. Але ми виправимо її разом.

Ми почали працювати. Максим швидко перебудував систему, додав розчинник, нагрів до потрібної температури. Я допомагала йому, виконуючи його вказівки.

- Повільно, - сказав він. - Не поспішай.

- Я намагаюся, - сказала я.

- Я знаю, - він подивився на мене. - Ти молодець.

Через годину суміш почала кристалізуватися. Прозорі голчасті кристали осідали на дні колби.

- Виходить, - сказала Оксана.

- Так, - Максим усміхнувся. - Виходить.

Коли час вийшов, ми здали роботу. Професор Сидоренко подивився на наш зразок і кивнув.

- Чудово, - сказав він. - Незважаючи на труднощі, ви впоралися. Ви отримуєте найвищий бал.

Ми вийшли з лабораторії, втомлені, але щасливі.

- Ми зробили це, - сказала я.

- Ми зробили це, - підтвердив Максим. - Разом.

Він обійняв мене.

- Коваленко, - сказав він тихо. - Ти сьогодні була неймовірною.

- Я зробила помилку, - сказала я.

- І ти виправила її, - він подивився на мене. - Це головне.

Він поцілував мене.