Частина перша: Ніка Розділ 1 Океан під ногами

Міжнародний аеропорт імені О'Хара зустрічає мене оглушливим гуркотом натовпу, блиском яскравих вивісок і тією самою довгоочікуваною англійською мовою, яка тепер лунає навколо мене насправді, а не з екрана мого ноутбука в рідному місті. Коли я виходжу з термінала на вулицю, осінній прохолодний вітер різко б'є в обличчя, але замість того, щоб злякати, він лише розпалює у моїх грудях гарячу, дику хвилю захвату.

Я зробила це. Я справді перетнула океан. Мене, струнку блондинку з блакитними очима, які зазвичай видавали в мені мрійницю, зараз переповнювало абсолютно нове відчуття дикої рішучості.

Роками Америка існувала для мене виключно на картинках в улюблених фільмах, книжках і в тих новітніх бізнес-планах, які я малювала ночами за своїм робочим столом. Тепер усе це стає реальністю. Я сідаю в жовте таксі, притиснувши до грудей сумку з паспортом і документами, і посміхаюся у вікно так широко, що навіть болять щоки. Мене переповнює п'янке, реальне відчуття абсолютної свободи. Усередині все співає від усвідомлення: я тут, я впоралася з переїздом, і попереду тільки моє нове життя. Усе обов'язково вийде — я не дозволю собі інакше.

Мій тимчасовий притулок — маленька квартирка на підвальному поверсі на самій околиці міста — анітрохи мене не лякає. Цього першого вечора все навколо здається не випробуванням, а чистою пригодою.

Квартирка виявляється крихітною, на підвальному поверсі, де вузькі вікна виходять майже врівень із тротуаром. За тонкими стінами час від часу лунають голоси сусідів і смачні запахи якоїсь домашньої їжі. Але для мене це мій власний дивовижний світ. Я швидко витягаю речі з валізи, ставлю на підвіконня чашку і втуплююся в екран ноутбука.

За хвилину екран засвічується, і дзвінок у месенджері сповіщає про відеозв'язок. На мене дивиться рідне, усміхнене обличчя Андрія — мого хлопця, який залишився вдома й запевнив мене, що вірить у мене більше за будь-кого на цій планеті.

— Ну що, моя американська завойовниця, як там Чикаго? — озвучується він із того боку екрана своїм теплим, звичним голосом.

— Тут неймовірно, Андрію! — мій голос дзвенить від щастя й переповненої енергії. — Тут усе зовсім інакше, масштаби просто шалені! Я відчуваю, що тут я зможу звернути гори. Мене тепер ніщо не зупинить!

Він підтримує мене, лагідно посміхається і говорить саме те, що мені найбільше хочеться почути в цю хвилину:

— Я ж казав, що в тебе все вийде. Ти в мене найрозумніша і найталановитіша. Лети, моя дівчинко, підкорюй Америку.

Ми довго обговорюємо наші плани. У нас є домовленість: поки я влаштуюся на новому місці, знайду стабільну роботу й розберуся з першими труднощами, минуть місяці. А за рік, коли база буде готова, Андрій продасть свої справи вдома і теж прилетить сюди, щоб ми продовжили будувати наше спільне майбутнє вже на американській землі. Ця думка гріє мене краще за будь-який обігрівач.

Ми говоримо майже до ранку. Той дзвінок стискає відстань у тисячі кілометрів до розміру маленького екрана. Я засинаю на старому дивані з відчуттям повної гармонії: я закохана в це нове місто, впевнена у власних силах і переконана, що рік розлуки пролетить швидко заради нашого спільного завтра.