Формула часу

06

Двір букіністичної крамниці зустрів Анну тишею, густою, як перед грозою. Вона встигла стрибнути за кермо і зачинити дверцята за мить до того, як масивна чавунна брама вигнулася всередину від удару фіолетового імпульсу - чистильники пустили в хід «хроно-таран», пристрій, що зістарював метал на століття за секунду.

Брама розсипалася рудою пилюкою. У прорізі з’явилися двоє в темних плащах, піднімаючи зброю.

Анна не стала чекати. Втиснула газ у підлогу, і червоне купе з ревом зірвалося з місця, летячи просто на них. Останньої миті чистильники відстрибнули врізнобіч, а авто пронеслося крізь хмару іржавого пилу, вилітаючи на вузьку бруківку провулка.

- На Північний пагорб веде лише один прямий шлях, - пробурмотіла Анна, втискаючись у сидіння. - Через Північний міст. І вони це знають.

Годинник на панелі показував 04:18. До світанку лишалося трохи більше півтори години. На пасажирському сидінні сріблястий контейнер тепер пульсував у такт її серцебиттю - кожен удар відлунював у скронях тупим дзвоном.

Коли купе вилетіло на широку магістраль до мосту, стало ясно: на неї чекають.

У дзеркалі заднього виду з’явилися три чорні автомобілі - вони йшли щільним клином, скорочуючи дистанцію. А попереду, прямо на в’їзді на Північний міст, згасли дорожні фонарі, і з темряви висунулися дві важкі фури, перекриваючи всі чотири смуги.

Пастка закрилася.

Анна глянула на індикатор. Через близькість чистильників, що глушили ефір генераторами, прилад миготів попередженням: «СЛІПА ЗОНА ЗАБЛОКОВАНА».

Прослизнути крізь перешкоду не вийде. Машина не пірне між секундами, якщо поле навколо примусово зафіксоване.

Ззаду клацнуло - один із перехоплювачів вистрелив магнітним гарпуном із часовим якорем. Важкий трос вп’явся в задній бампер, і купе миттєво втратило хід, ніби його потягнули назад у густу смолу. Мотор ревів на межі, шини диміли об асфальт.

До стіни з фур лишалося триста метрів. Двісті. Сто п’ятдесят...

Анна подивилася на свої темні окуляри в дзеркалі, а потім - на сріблястий контейнер. Залишався один спосіб розірвати їхнє поле: перевантажити його. Зробити те, на що не наважувався жоден перевізник, бо це межувало зі смертю.

- Хочете зафіксувати мене в теперішньому? - прошепотіла вона, знімаючи праву руку з керма. - Тоді тримайте моє минуле.

Вона зірвала окуляри і кинула на панель.

Світ вибухнув сліпучим сяйвом. Тисячі золотих і срібних ниток врізалися в очі, обпікаючи сітківку. Анна зажмурилася від нестерпного болю, але пальці вже вчепилися в кришку контейнера, зриваючи запобіжник.

Вона відкрила власний потік на повну.

Крижана хвиля накрила з головою, вириваючи з пам’яті цілі пласти життя. Зникав голос матері, розчинялося обличчя першого кохання, стиралася назва школи, де вона вчилася... Біль був таким гострим, що Анна закричала, не чуючи власного голосу.

Та синій вибух енергії з контейнера виявився ще потужнішим.

Ударна хвиля розірвала магнітний трос, наче нитку, і відкинула три чорні позашляховика на десятки метрів назад, перевертаючи в повітрі. Індикатор спалахнув сліпучим вогнем, розплавивши пластик навколо себе.

За п’ятдесят метрів до фур Анна навпомацки викрутила кермо вліво, вриваючись у крихітний проміжок часу, що відкрився лише на мить.

Червоне купе пронеслося крізь примарні силуети вантажівок і вилетіло на міст уже на іншому березі. Анна схопила з панелі окуляри і натягла їх тремтячими руками. Світ знову став темним і чітким, але праве скло тепер перетинала глибока діагональна тріщина.

Вона важко дихала, витираючи кров із носа. Позаду на мосту палали уламки перехоплювачів. Вирвалася.

Та коли Анна глянула в дзеркало заднього виду, її пронизав холодний жах: вона дивилася на власне обличчя - і на мить не змогла згадати, як звали її батька. Формула забрала занадто багато.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше