Формула часу

03

Дальнє світло чотирьох позашляховиків вдарило в лобове скло так різко, що навіть срібні лінзи на мить засліпили. Мотори перехоплювачів ревіли низько і зловісно - не як звичайні двигуни, а як турбіни, налаштовані на полювання в часових потоках. «Чистильники» клану «Хронос». Вони не ставили запитань і не лишали свідків.

Анна увімкнула першу і глянула в дзеркало заднього виду: два авто вже перекрили виїзд із мосту позаду, два інші летіли назустріч.

На пасажирському сидінні сріблястий контейнер глухо загудів. Блакитне світло в трубках спалахнуло яскравіше, і приладова панель червоного купе миттєво збожеволіла: стрілка спідометра застрибала від нуля до максимуму, а радіо зашипіло уривками пісень і голосів із різних епох – старими, новинами, джазом тридцятих і чиїмось криком про допомогу.

- Чорт... - вилаялася Анна. - Він фонить!

Вантаж не просто лежав у салоні - він витягував час із простору навколо. Крізь окуляри Анна побачила, як асфальтова поверхня мосту на очах вкривалася сіткою тріщин, ніби минали десятиліття за секунду.

Не рушить зараз - міст розсиплеться під колесами.

Анна різко кинула купе вправо - на вузьку технічну смугу біля самого відбійника - і втиснула газ у підлогу. Червоне авто вистрілило вперед, проскочивши за міліметр від бампера першого позашляховика. Метал скреготнув об метал, вибивши сніп іскор.

- Тримайтеся, залізні, - прошепотіла вона, набираючи сто вісімдесят.

Ззаду пролунали глухі постріли - кулі з часовими капсулами. Одна влучила в заднє крило. Замість вибуху простір біля багажника на мить викривився, наче крізь товсте скло: машина ніби спіткнулася об невидиму стіну, втрачаючи розгін.

«Фіксують у теперішньому! Ще одне влучання - і застрягнемо в секунді назавжди».

Анна глянула на індикатор. Через фон від кейса він блимав рвано: «Вікно... помилка... 0.4 секунди...»

Занадто коротке вікно. На такій швидкості не влучити у просвіт менше ніж за пів секунди. Та вибору не було - кінець мосту вже перекривала вантажівка з увімкненими прожекторами.

Анна зняла праву руку з керма і торкнулася сріблястого контейнера.

- Хочеш часу? - кинула вона. - Бери мій! Тільки відкрий дорогу!

Вона дозволила артефакту торкнутися її власного потоку. Крижаний холод миттєво прошив руку до плеча. Перед очима спалахнув і згас спогад: літній вечір, чийсь сміх на балконі, запах дощу на гарячому асфальті... Вона навіть не встигла розгледіти обличчя поруч, як кадр розсипався в попіл.

Та контейнер відповів.

Блакитний імпульс вирвався з трубок і вдарив у капот купе. Індикатор спалахнув сліпучо-білим: «СЛІПА ЗОНА ВІДКРИТА».

Анна вивернула кермо вліво, прорізаючи простір просто перед носом вантажівки. Світ знову втратив колір і звук. Вона бачила, як переслідувачі позаду врізаються в її порожній слід, як уламки скла висять у повітрі, наче діаманти.

За три секунди реальність зімкнулася за спиною з оглушливим гуркотом.

Червоне купе вилетіло на порожній нічний проспект уже в іншому кінці міста. Анна скинула швидкість до сотні, важко дихаючи. Серце калатало десь у горлі, а в скронях пульсував тупий біль від втраченого шматка пам’яті.

Вона кинула погляд на пасажирське сидіння.

Контейнер затих. На його верхній кришці, де раніше був суцільний метал, проступили світлі знаки - перша розблокована частина рівняння. Поруч світилися три координати, що вели не до обсерваторії, а в самісіньке серце старого міста.

А нижче горіло попередження: «Рівень витоку: 12%. Час до колапсу району: 02:41:10».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше