Глава 21. Нова посада

Я прокинулася від голосів. Чоловіки щось жваво обговорювали на кухні, а я намагалася зрозуміти, чи привітлива то розмова, чи доведеться їх вологими рушниками розганяти. Підвелася та швидко привела себе до ладу, щоразу здригаючись, коли щось з посуду дзвеніло. Але, коли зайшла до кухні, атмосфера там була досить привітна. Чоловіки, жартуючи, лагодили на стіл і напруженням навіть не пахло.

- Прокинулась? – Дан підійшов і поцілував мене. – Ми тебе хоч не розбудили?

Я помотала головою і перевела погляд на Іларія. Друг весело помахав мені рукою і відставив трохи стілець, щоб я могла присісти. Дивно мені це все.

- Слухай, я тут запропонував Іларію майбутню декретну посаду Аврори, ти ж не проти, що я без тебе це зробив?

- Ні. – А в самої подив тільки зріс, щоб Дан отак взяв і одразу запропонував Іларію посаду? Це він там не замислив випадково щось? Але судячи з погляду, не хитрить. Гаразд, згодом розберемося, що й до чого.

Снідати у товаристві двох чоловіків мені геть незвично. На хвильку, в мене вдома – двоє чоловіків і обидва небайдужі мені. Тільки почуття до кожного різні. Дивина. Добре, що Іларій оговтався, бо я вже подумки готувалася його втішати.

- До речі, вдома в тебе не сидітиму і без справи не вештатимусь. Я вирушаю на допомогу Марині. – Іларій це так урочисто і несподівано виголосив, що я ледь омлетом не вдавилася.

- Нічого не второпала. До чого тут ти і Марина?

Іларій зиркнув на Дана, а той йому кивнув у відповідь:

- Дозволь я поясню. Ми зранку переписувалися з Мариною. Вона нову виставку організовує і їй потрібна допомога з виставковою залою. Іларій радо погодився допомогти.

- Ага. Ну, чудово. – Гадаю, це дійсно вчасно. Друг хоч трохи перемкне увагу і не думатиме про зраду вже тепер колишньої дівчини.

- Вона ще дещо просила повідомити. Тобі. Наступного тижня у вівторок на нас з тобою чекає той психотерапевт, з яким Марина домовлялася, щоб провести перший сеанс.

- Справді? Яка гарна новина! – Я зраділа почутому, хоч, зізнаюся, давно вже хвилююся з цього приводу. Все-таки це гіпноз, якого, виявляється, в мене не було. Я зовсім не знаю, що очікувати від того особливого стану. Але Дан накрив своєю рукою мою і поглянув з таким теплом, що хвилювання одразу відступило.

Робочий день сьогодні привітав купою завдань. Про наш будинок культури приїхали знімати ролик, а у Дана саме в цей час запис важливого інтерв’ю. Він вже хотів його скасовувати, але я пообіцяла, що підстрахую. І підстрахувала. Я сама часом дивуюсь, як можу все встигати, але, здається, впоралася гідно. А це мені завжди приносить справжню насолоду. Якби ще й розтягнення швидше минуло, моєму щастю взагалі б меж не було, адже так шалено хочеться танцювати.

Я вже закінчувала з розкладом на наступний тиждень, як до мого кабінету несподівано заскочив Андрій. Виглядав він досить збудженим. Друг покликав мене до зали, бо Дан збирає весь колектив. Неочікувано. Чого він мені нічого не сказав? Навіть, коли повернувся, не повідомив. Може голова затуркана, або ж просто втомився. Я пішла разом з Андрієм.

В залі дійсно зібралися всі наші. Дан стояв коло сцени, делікатно склавши руки, і по черзі зиркав на кожного. Я вже трохи звикла, що мені фокусник завжди дарує особливий погляд, але зараз в ньому було щось загадкове. Але що, я ніяк не могла зрозуміти.

- Вітаю всіх. Дякую, що так швидко відгукнулися і зібралися тут. Я не буду довго відбирати ваш час та й впевнений, що це не знадобиться, бо ви всі мене підтримаєте. Мене і моє рішення, про яке я насправді вже досить давно замислювався.

Про що він? Яке ще рішення? Мені чоловік нічого такого не говорив.

- Вам всім відомо, що ритм мого життя дещо шалений. Встигати все складно, але я завжди намагаюся зробити так, щоб цих складнощів ніхто не помітив. Також, на мою думку, улюбленій справі треба віддаватися на всі сто відсотків і вкладати всю свою душу. Я невимовно тішуся, що ми з вами на одній хвилі та віддані тому, чим тут займаємося. Але..., все ж це не справа мого життя.

Серед колективу одразу почав ширитися шепіт. Я поглянула на Андрія, але він тільки знизав плечима і знову перевів погляд на фокусника. Щось я вже нічого не розумію. Про що це Дан?

- Скажу відверто, знайти в такому ритмі людину, якій довірятимеш всім серцем, нелегко. Але мені пощастило і я таку знайшов. Єво, вийди, будь ласка, до мене. – Дан мило усміхнувся і покликав поглядом до себе, а моє серце одразу впало до п’ят. Якщо він зараз освідчиться мені тут при всіх, присягаюся, це буде останнє, що фокусник зробить за моєї участі. Я попереджала, що не готова до таких рішучих дій.

Всі дивилися на мене. Андрій легенько смикнув за руку, щоб я якось відреагувала, а я вже відчуваю, як ноги починають труситися. Однак  встала та підійшла до Дана, поглинаючи його поглядом. Сподіваюся хоч не переляканим. Чоловік обійняв мене за стан і знову звернувся до колективу:

- За ці декілька місяців ви стали для мене справжніми друзями і я безмежно вдячний долі, що мені пощастило попрацювати з вами. Але ця посада – не моя.

- Дане, що ти верзеш? – я шепотіла чоловіку, намагаючись стримуватися та не видавати свого приголомшення. Але фокусник тільки міцніше притиснув до себе.