Глава 17. Мексиканські пристрасті

- Інно, вгамуйся. Зрештою, ми дорослі люди…

Але дівчина мене ніби не чула. В її очах щось вже геть нездорове рухалося. І тут вона несподівано зі всієї сили б’є пляшкою об кут столу. Бризки й скло миттєво розлетілися навкруги, але я встигла відскочити. Серце стукотіло просто шалено. В руці ця хвора тримала горлечко від пляшки з гострими нерівними краями. В мене й волосся дибки встало! Що вона думає чинити?!

- Послухай, це вже не жарти, ти ж розумієш, що я викличу поліцію?

Інна перевела погляд на горлечко, а потім знову на мене:

- Як буде кому викликати. – І зробила крок в мій бік.

Єдине, чим мені було захищатися, це ніж для паперу. Але, щоб не провокувати дівчину, я його поки не чіпала.

- Інно, не дуркуй. Ти що, хочеш зіпсувати собі все життя? Заради чого?

Вона знову зробила маленький крок назустріч:

- Не заради чого, а заради кого. Дан вартий таких вчинків.

Я трохи відступила:

- Та ти про себе подумай, а не про Дана! Ти сама відповідаєш за своє життя. Він того можливо й не оцінить.

- Оцінить! Ще як! – І знову один крок до мене. Вибору не лишалося, я таки схопила ніж для паперу. Не уявляю, як я буду захищатися, але те, що вона не одразу кинулася на мене, дає надію, що дівчина таки сумнівається. Треба заговорити її.

- Як ти опиналася тут? Дан тобі розповів?

- Ні. Я не знала, куди він поїхав. Просто кинув мене одну посеред вулиці й втік, навіть нічого не пояснивши! А виявляється він до тебе прибіг. – Знову крок.

- Як тоді ти дізналася, де Дан?

Інна засумнівалася і почала трохи гальмувати:

- Друг сказав!

- Цей друг знає Дана?

- Він мені не доповідав! – і знову черговий крок.

Я зайшла за своє крісло, якщо вона таки кинеться на мене, хоч ним її затримаю.

- А чому тоді твій друг розповів, куди Дан поїхав? Він за ним стежить? 

- Та задовбала ж ти! Мені байдуже, головне, що він сказав правду. – Інна міцніше обхопила горлечко і вже майже наблизилася до крісла. В мене й серце до п’ят пірнуло. Я приготувалася сама не знаю, до чого, але владний суворий голос несподівано змусив нас з Інною стрімко розвернутися до виходу. Біля дверей стояв Дан. Він миттю наказав їй відійти від мене. От саме наказав. Його очі просто палали синім вогнем люті, а обличчя було таким крижаним, що навіть на відстані морозно стало. Фокусник пронизував гострим поглядом Інну, як списом. Він і не кліпнув жодного разу, наче привид.

- Я сказав, відійди від неї. – Спокійний голос, але вбивчий. Я ніколи не чула, щоб Дан так з кимось розмовляв. Хіба з тим чоловіком, який колись намагався познайомитися зі мною, коли я у відрядження їздила.

Інна не те, що розгубилася, вона злякалася не на жарт. Дівчина затамувала подих і з жахом дивилася на фокусника, ніби заворожена. Дан почав йти до неї впевненою ходою, наче в її руці нічого небезпечного не було.

- Дане, що ти робиш? Дане, облиш! Нумо, викличмо поліцію! Дане! – але чоловік наче й не чув. Він підійшов до Інни і в мене серце ледь не припинило битися! Я вже сама хотіла кинутися на ту пришелепкувату, але тільки-но Дан опинився поряд, Інна жбурнула горлечок геть і відступила аж до протилежної стіни.

- Будь ласка, не чіпай мене! Я просто..., я просто хотіла налякати її і все! Я б нічого не зробила цій..., – але, побачивши, як спалахнули очі у фокусника, Інна миттю виправилась, – Єві! Я б нічого Єві не заподіяла! ­– Дівчина сховала обличчя у долоні та почала чимдуж ридати. Здається зараз я тільки і змогла знову дихати.

Дан підійшов ближче і схвильовано запитав, чи все зі мною гаразд. Я кивнула у відповідь, а тоді чоловік міцно пригорнув мене до себе і теж полегшено видихнув. Нарешті повернувся мій Дан, а не та потойбічна істота, якою іноді він мені здається.

Інна не припиняла плакати та просити відпустити її. Дан знову наблизився до неї з кам’яним виразом обличчя:

- Хто тобі сказав, де я?

- Я...я не...

- Послухай, справи у тебе такі: або ти нам все розповідаєш, зникаєш і більше ніколи не з’являєшся, а ми забуваємо, що ти мала намір вчинити напад на мою кохану. – Інна хотіла заперечити, але Дан її миттєво перебив, – або ми зараз же викликаємо поліцію і там ти вже точно не доведеш, що тобі кортіло погратися у круту дівчинку. То як? Наперед раджу довго не вагатись і не випробовувати мого крихкого, як кришталь, терпіння.

Дівчина припинила плакати, хоч ще й здригалася, наче від плачу.

- П...перше. Я обираю перше.

- Чудово! Тоді повторюю запитання, хто і коли тобі сказав, де саме я поїхав?

- Мені в інстаграм повідомлення надійшло. Наступного ранку після твого від’їзду. Хтось з закритої сторінки написав, що ти поїхав до своєї дівчини в це селище. Я спочатку не повірила, ти ніколи не афішував, як пов'язаний з цим селищем і, що обіймаєш посаду директора місцевого будинку культури. А тим паче, що в тебе є…дівчина. Але я почала шукати інформацію, нишпорити по різних сайтах і знайшла згадки про те, що написав мені той невідомий. На сайті будинку культури я побачила оголошення щодо вакантних посад. А далі придбала квиток на потяг до вашого обласного міста, а звідти дісталася сюди автобусом.