Глава 14. «Заєць» на роботі

Ми лежали на ліжку та обидва дивилися на стелю. Дан вклав мою голову собі на груди, а рукою неспішно гладив волосся. Мені не вірилося, що все це зараз відбувається. Володарювати над непохитним Даном не просто сподобалось, це викликало в мені хвилю нових відчуттів, а головне – я зрозуміла, що не такий він вже й непохитний.

Десь щось паскудне й нудне щипало мене та кричало, що я знову вчинила, як хтиве і легковажне дівчисько, ще й повірила йому одразу. «Хтось наступає на граблі, а ти по них бігаєш!» – повторював невдоволений злючий голосок. Та я проганяла ці сумніви геть. Треба дивитися правді в очі, я не стала щасливішою без Дана та й тікати мені набридло. Минулого разу я не дала нам шансу, але зараз вирішила спробувати. Хоча, зізнаюся, поведінка фокусника мене здивувала. Він якийсь лагідний і уважний, не тисне, не намагається маніпулювати. Хочеться сподіватися й вірити, що це не одноразова акція.

Дан за мене хвилюється. Це я помітила одразу. Він часом навіть цілуватися пристрасно боявся, аби ненавмисно руку не зачепити. Інколи навіть доводилося самій йому казати, що все гаразд і я не кришталева ваза, бо така обережність аж дратувала.

Я розповіла фокуснику про Іларія, про моє примирення з Андрієм та Авророю, а також про домовленість з Мариною. Я навіть договорити не встигла, як Дан сам наполіг на своїй участі під час гіпнотичного сеансу зі мною.

- Нарешті ти повірила, що я не гіпнозував тебе. Простіше гору здвинути, ніж тебе переконати у чомусь.

- Хто б казав! – я грайливо ущипнула Дана за бік.

- Хоча я сам в житті не здогадався б, що річ у якихось наркотичних засобах, які ти ще й випадково вжила.

- Отакі вони вечірки підступні. Хто ж знав, що Аврора бавилася такою гидотою.

Дан пригорнув мене до себе і ніжно поцілував.

- Слухай, а з чого ти вирішила, що Інна може бути моєю дівчиною?

Мій настрій одразу спаскудився. Навіщо було згадувати про неї?

- Та Арсен якось бовкнув, показав мені світлину на її сторінці в інстаграм, все одразу й склалося в голові, тож…

- Що? – Дан аж підвівся, – Арсен сказав?! – фокусник за мить змінився на обличчі. Його очі просто запалали від люті. Ну, все. Зараз почнеться.

- Єво, от скажи, ти ж розумна кмітлива дівчина, як взагалі можна було довіритися цьому…, цьому покидьку?! – Дан закипів за декілька секунд та ледь стримувався, щоб не лаятися. – Він небезпечний, Єво!

- Так, ти вже не перебільшуй. Арсен неприємна людина, не буду сперечатися, але злочинця з нього не роби.

Дан злісно видихнув і сів напроти мене. Довелося й самій підвестися.

- Єво, він винайняв приватного детектива, аби стежити за тобою. Мені вдалося дещо дізнатися.

По тілу крижана хвиля покотилася. Якщо ще хвилин п’ять тому мені хотілося спати, то зараз з такими новинами сон просто пішов пити каву без мене.

- Дане, що ти таке верзеш? Який ще приватний детектив? Як ти взагалі до такого додумався?

Фокусник зліз з ліжка, дістав з кишені штанів свій телефон, а потім повернувся до мене та простягнув мобільний.

- Поглянь. На зображеннях, які вдалося витягти з камер спостережень декількох магазинів та твоєї улюбленої кав’ярні, де ти, власне, з’являлася, а також з записів твоїх виступів на заходах, що відбувалися у нас в будинку культури, присутній один і той же чоловік.

Я почала гортати світлини й дійсно побачила незнайомця, що постійно ховався за окулярами. Зображення були розмитими, тож його обличчя не роздивитися.

- Ніка змогла з'ясувати, що це приватний детектив Руслан Сапко. І який збіг, вони з Арсеном з одного міста! – Дан змахнув руками та награно здивувався.

- Але з чого ти взяв, що він стежив саме за мною?

- Я помітив його декілька раз, коли ми з тобою перетиналися десь у людних місцях. Але спочатку не надав цьому значення, аж поки не побачив його в Києві, коли ти їздила у відрядження.

- Ти так добре запам’ятав цього чоловіка?

Дан зітхнув і пустив очі під лоба:

- Звісно. Спостережливість, я ж тобі розповідав, що фокусники-ілюзіоністи мають бути вкрай спостережливими. Коли ти поїхала, він чомусь ще певний час тинявся тут, його бачили неподалік будинку культури.

Я відчувала, як щось нервове і неприємне завертілося всередині. Здавалося, що навіть в роті з’явився якийсь гіркий присмак. Треба розповісти Дану про все, що коїться останнім часом навколо мене, і про невідомого дарувальника, що вкрав мої балетки. Уявляю, як розлютиться фокусник. Він проковтне мене за одну мить, а якби на мені було взуття, то навіть і разом зі взуттям.

Та я помилилася. Дан не просто розлютився, я ледь вмовила його не турбувати вночі якихось знайомих з поліції. Я вперше бачила фокусника таким знервованим. Зазвичай Дан досить вдало вміє приховувати свої справжні емоції, але після моєї розповіді йому просто зірвало дах.

- Це Арсен. Це точно вибрики Арсена! – Дан навіщось з уважністю оглядав букети квітів, наче ті б йому щось повідомили. Я підійшла та обійняла його за плечі, аби хоч трохи заспокоїти.

- Але Арсена тут навіть нема. Та й навіщо воно йому?