Імена-прізвиська

Імена у Фінляндії, як і в інших культурах, розвивалися протягом століть і відображали історичні, релігійні та мовні впливи, а також народні уявлення про світ. Їх можна умовно поділити на кілька основних груп, які ми розглянемо окремо.

Імена-прізвиська

Імена-прізвиська (у фінській традиції — lisänimet, «додаткові імена», або ранні особові імена дохристиянської епохи) — це корінні народні, дохристиянські форми, які виникали з загальних слів, ознак, природних явищ або обережних мотивів.
Вони виконували функцію характеризації та захисту, подібно до слов’янських імен типу Богдан, Добриня, Неждан, Надія, Злата, Несміяна.

До прийняття християнства (до XII–XIII ст.) у фінів не було святців і фіксованих «офіційних» імен. Ім’я було індивідуальним, нерідко описовим.
Воно могло походити:

• від характеристик людини (риси, зовнішність, характер);
   
• від тварин, рослин, природних сил;
   
• від бажаних якостей — сили, удачі, спокою, багатства.
   

Деякі з цих імен збереглися й до наших днів, інші фіксуються лише як частина прізвищ.

Обережні імена з позитивним значенням

Такі імена давали дітям, щоб привернути удачу та захист, передбачити їм добру долю. Вони відображали віру в силу слова-побажання (toivomusnimi — «ім’я-побажання»).
Зазвичай вони походили від слів, що позначають силу, мир, щастя, надію, світло, і часто сходять до давніх язичницьких побажань та благопобажальних формул.

Приклади:

• Voima — «сила», символ здоров’я та витривалості;
   
• Toivo — «надія», побажання довгого й світлого життя;
   
• Onni — «щастя, удача»;
   
• Rauha — «мир, спокій»;
   
• Valo — «світло» (у переносному значенні — чистота, доброта);
   
• Sulo — «милий, приємний, ласкавий»;
   
• Lempi — «любов, коханий»;
   
• Usko — «віра»;
   
• Armas — «дорогий, улюблений».
   

Іноді такі імена використовувалися як обереги, протилежні «негативним» — вважалося, що добре слово саме по собі охороняє людину, як молитва чи заклинання.
Слов’янські аналоги: Добриня, Любомир, Мілена, Надія, Віра, Радослав, Ярослав, Мілуша — всі вони також несли побажання удачі, любові та доброго духу.

Обережні імена з «негативним» значенням

Такі імена зазвичай давали дітям, щоб відвернути духів. Вважалося, що на відміну від благозвучних імен, подібні «погані» прізвиська допоможуть врятувати дитину від уваги злих сил.
Приклади імен зі значенням «потворний», «чужий»: Ruma, Outo, Vieras.
Слов’янські аналоги: Вадим (той, хто обманює, завдає шкоди, вадить), Невзор, Некрас, Тугарин (від Туга), Блуд.
У сучасній практиці практично подібні імена збереглися лише у складі прізвищ.

Імена, засновані на обрядових найменуваннях

До прийняття християнства у фінів, як і у більшості північно-уральських народів, ім’я було не просто позначенням людини, а магічним знаком, що пов’язував його з природою та духами.
Такі імена виникали в контексті обряду народження, нарікання, жертвопринесень та звернень до сил природи, тобто мали ритуальну функцію.

Фіни вірили, що дитина знаходиться під покровом духів — лісових, водяних, небесних та інших стихій.
Ім’я могло стати символом належності дитини до певної стихії або божества, що гарантувало захист.

Приклади:

• Tapio — ім’я лісового духа та володаря звірів; давалося дитині, «переданій лісу», щоб вона не загубилася та не була викрадена духами;
   
• Ukko — буквально «старець», але це й ім’я верховного громовержця, аналога Перуна або Тора; ім’я надавало силу та мужність.
   

Ім’я могло служити жертвою-обіцянкою: дитину називали на честь духа, щоб той взяв її під захист.
У фольклорі трапляється мотив: «дати дитині ім’я лісу чи звіра, щоб духи її не чіпали».

Іноді ім’я відображало обставини народження — погоду, місце, сезон:

• Lumi — «сніг», дитина, народжена взимку;
   
• Sini — «синій», колір неба чи води;
   
• Kuu — «місяць»;
   
• Aurinko — «сонце»;
   
• Tuuli — «вітер».
   

Такі імена несли побажання гармонії з природним циклом, балансу зі світом.

Багато таких імен походять від епічного та обрядового фольклору: у піснях і заговорах часто згадуються Tapio, Ukko, Ahti (водяний дух), Ilmari (повітря, небесний коваль), Väinämöinen (мудрець-ріка).
Ці образи, ставши іменами, відображали уявлення про духовну та природну ієрархію світу.

Зараз складно точно сказати, які з цих імен з’явилися до публікації Леннротом епосу «Калевала», а які після.
Наприклад, ім’я Aino (героїня епосу) не існувало до його публікації, але через збіг з фінським словом ainoa («єдина») швидко прижилося серед фінів.
З 1870 по 1991 рік це ім’я було найпопулярнішим жіночим іменем у Фінляндії. А в офіційний фінський словник імен воно потрапило лише у 1890 році.

Слов’яни мали аналогічний пласт обрядових імен, пов’язаних з природою та міфологією: Яровит, Перун, Дажбог, Весна, Заряна, Лада, Радогост, Мирослав, Любава, Ягода, Сокіл, Вовк, Ведмідь, Ждан.
Також були імена, що відображали пору року чи погоду (Весна, Зима, Мила, Світозар, Ярослав), подібно до фінських Lumi, Sini, Valo.

Описові імена

Описові імена відображали характер, зовнішність, особистісні якості чи особливості дитини.
Часто вони виникали як прізвиська, які згодом ставали офіційними іменами.